|
-Головна -Вірші -Проза -Бібліотека -Лінки -Гостьова книга -Форум -Про сайт |
![+til*koROCK+ [тільки рок-музика]](http://www.tilkorock.com.ua/images/tilkorock2.png){kind=small}
|
Ми готові до співпраці! Щоб ваші творіння були виставленні у нас на сайті ви повинні їх відіслати на Vovanada@ukr.net із вашими творами і інформацією про вас. |
| Рейтинги і каталоги: |
| |
From the Inside:Контакти: Місто: Київ ICQ: 478905712 *** Мне не хватает чьих-то глаз, И их бездонной глубины, Все будет позже, но сейчас, Пока друг другу ну нужны. И что бы ни было, судьба, Иль нет, все это глупый вздор, Ты поищи внутри ответ, А я тетрадь запрячу в стол. И чтобы ни было с тобой, Держись, душою рядом я. Ты не окрасиш мою жизнь И не убьёш меня, как яд. Я не люблю тебя, забудь. Я не люблю тебя, прости. Я не люблю тебя, где суть? Я не люблю...Не по пути. Ну вот и все. Дурман прошел, А я хочу новых идей, Видиш, сегодня дождь пошел? Иди за ней, иди за ней... *** Меня здесь нет, остался только свет... Что ищешь здесь? Меня здесь нет… Ушла, исчезла, растворилась… Холодно, горячо, влюбилась… Нет, слов нет...Нет, нет… Тут только свет, свет, свет… Меня здесь нет… Живу как в клетке, но мирюсь… Под песни плачу иногда, молюсь… Что было раем стало адом, Так что же надо мне, что надо? Я не люблю дня расписанье И не хочу жить по часам, Может сдержу я обещанье, А может быстро себя сдам. Кажусь себе всего пустышкой, И смысла мне не передать, А испытаний много слишком, И время не вернуть назад. Ну все, так много света… Это так много для меня, Ох лето, лето, что за лето… Во мне ни капельки огня, Во мне так пусто и уныло, И я уйду, чтобы понять, Ведь жизнь моя совсем застыла, Ведь надо что-то предпринять… Я трачу время, все без смысла, И не хочу я ничего, Программа ведь опять зависла, И не починишь ничего. А буря ведь рождаеться на месте, Значит и буря в пустоте… Но без толчка она умрёт, Просто погибнет в высоте… Забудьте, ведь меня здесь нет. А был ли свет? *** Я пишу стихи, о тебе, любовь Будишь ты меня, будоражишь кровь, Не даешь мне спать, не даешь мне жить, Заставляешь думать, мыслить и ценить. Помню я тепло тех ушедших дней? Верю я в добро, злость судьбы моей. Не забуду слёз, тех обид и грёз, Просто слишком всё приняла всерьёз. Да, я не права, как всегда смешна, Всё внутри закрылось, бездна так темна… Может ты поймешь, может быть и нет… Я из паутины вытащу ответ, А внутри меня - пустота опять, Просто не хочу что-то я терять, Слишком много сразу я хочу узнать… *** Захлинутись від болі, задихнутись від непорозумінь, ні свободи,ні волі і ні яких життевих змін. Ні поваги,ні жалю, навкруги тільки сірий світ, у полоні печалю, я пошлю тобі цей привіт. Розучилися слухати, розминулись дороги життя, це мовчання порушити и поринути у забуття. Нема прагнень до кращого, нема сили чекать, хочется чогось справжнього, але треба шукать?.. Якби в небо злетіти... Ні,в людини немає крил. Ні любові,ні жалощів в цьому місті суцільних стін. *** Я не знаю,що мені робити! Може скло цією рукою розбити? Може сказати сподіванням "досі?" Цу було справді чи мені здалося? Не бачу,не чую,не знаю... Ні чого давно не шукаю, І навіть нічого не хочу! Загинула мрія дівоча... Для чого я на цьому світі? Скажи,що мені робити? Від чого страждаю,сама я не знаю. Я просто повільно свій шлях прокладаю... *** Не може,не може бути... Не хочу,не хочу чути... А серце болить від болі, Не стримуєш себе поволі. Не знаю,чого благаєш, Не знаю,чого чекаєш. Не хочеш?А мені й не треба... Забуду я про тебе. Так треба?Все це казки! Ми вчимося приймати поразки. Образно...я тебе другом вважала, я тільки розуміння чекала... *** Ты знаешь, я жива, и мое сердце дышит и эта боль, всю душу мне колышет, Ты знаешь, хоть натура я строптива и упряма, на самом деле тонка и нежна, еще горит в моей душе та рана, что гложет и мучает меня… Да, многие меня не понимают, и виновата я сама, я знаю, и все плохое часто вспоминаю, исправить хочется.…А как? Все это не возможно, нереально, и смысл весь не описать словами. А что слова? Испортить можно все словами, одно не то-уже скандал, слова бессмысленны, но нами, владеют они в полный ритуал. Ты знаешь, главное понять, осмыслить, угадать, эмоции свои все совладать, но человека нужно понимать. Без понимания человек ничто, без понимания человек никто, если хотите в мире жить, учитесь понимать и дорожить. *** Чернеет сон в лесной траве, А я иду по лесу, Так холодно и страшно мне И темные завесы, Вокруг из веток, небо закрывают И тьму спасая, свет мой убивают. Ведь я сюда пришла, как в сне, И что меня тянуло? Как забрела я в этот лес? Все в памяти кануло. Кого ищу? Чего хочу? Я и сама не знаю, Но что ведет меня сюда, Совсем не понимаю. Деревья- черные кресты, Везде стоят веками, Как будто смотришь сверху ты, Пречерными глазами. Ветер заносит в душу страх И стискует в капканы, Перед глазами, только мрак, И душит он обманом. Зачем губить в душе тот свет, Если его и так почти не стало, Зачем нам мир, где мира нет, И все живут отстало. Уйду отсюда наконец, Отпустят злые чары, Но не забуду этот лес и сердца все удары, И знаю я, что свет придет И страх меня покинет, А радость в сердце запоет, Чтоб было так и ныне. *** Не ангел я.. Не ангел я, но душа моя, стремится к небесам, Чтобы найти ту искорку у каждого в глазах, Чтобы зажечь огонь в душе и светлой грусти след, Оставить нежный аромат и полосу побед. Как не хотела я сказать, я просто - человек, Смотрю на звезды сдалека, сияние планет. Такой я маленькой кажусь, А где-то там вверху… Холодный свет мне веет грусть,-"Моя звезда! Смогу!" *** Дівчина Чи знаєте дівчину,в очах якої застигли невиплакані зорі? Чи знаєте,що у душі тій молодій,є стільки болі? Не знаєте,не помічаєте, незримим поглядом вітаєте. А їй,по-своему незвичній, хоч таких багато,так хочеться зникнути,та не відчувати.... Нічого.Бо все в житті зависло, зупинилось у чеканні. І ось вже чути стони та ридання... Чому? - Така вже доля бути Одинокими душею... Така вже доля....Звучить, мов вирок та що робити з нею? Вона є щира,хоч заглиблена у себе. Самотня в цьому світі,повного людей. Чи допоможе нам широке небо? Чи щастя,мовби,хлине із її очей? Дурна,дурна дівчино... Ти не вір нікому.Ніхто не допоможе. У кожного свій світ. Ніхто не зможе втамувати втому, Чи зорі розбудити,застиглий тихий цвіт? Та май надію.Без надії не можна жити, Не можна жити та нікого не любити... Не можна бачити, не бачачи нічого, Втрачаючи те саме, головне. Так просто можна жити, мріючи про нього, Чекаючи на щастя,що прийде... *** Ты прости меня, за всё прости, Ты прости меня, а за что - не знаю, Ты прости меня и отпусти, Ну, а я тебя прощаю. Будущего нам не обрести, Что с тобой - не знаю. Только сердце отпусти, Я уже другая... Я уже давно не та, девочка родная. Ты себя, лишь опустил, Слишком близко к краю. Разлюбила я однажды, Сердце всё равно болит, Чья вина была - не важно, Только сердце спит... Ну, и ты забудь меня, И не смей мне опускаться, Даже если так упал, Нужно всё равно подняться. *** Я не знаю,що мені судилося, хоч, звичайно, багато б хотілося, хотілося б знати, що обирати, по якому шляху нам прямувати? Там нам не дано. А може й так треба? Не знати, що буде там вище неба. Не знати, що буде, не зволікати, в невідоме йти і пробивати, забути, програти, вмирати, вставати, радіти, хотіти, і мати, і мати... А зараз заснути б, бо це буде потім. А зараз згорнути оце своє "проти". А зараз забути, без радощів доти... А зараз, як завжди, трохи нудоти.. *** Я не знаю,що мені потрібно, у житті так сіро і непривітно, кожний день не приносить радощів, у мені так мало затятощів. Я вже змін ніяких не прагну і життя здається несправжнім... *** Я не знаю, что мне нужно, Перестала ценить дружбу, Дни так длинны, скучны, серы И ничто не крепит веры. Стала рабом своих мыслей, Узником своих сомнений, Потеряла вкус я к жизни, Не хочу и изменений. Всё не так уж плохо, знаю, Всё наоборот прекрасно, Но чего-то не хватает, Чтобы было в жизни ясно. Мне чего-то не хватает, Не любви, а может дружбы, Может просто без общенья, Мне его так много нужно. Не пустых тех разговоров, Тех придуманных, упреков, Не банальных рассуждений (" Как наша судьба жестока…") И хоть я всех понимаю, Всем меня понять так сложно, Вот немножко я другая, Вот немножко…осторожно… В жизни я ведь не такая, Хоть и часто это маска, Всё равно так невозможно, Надо видеть мира краски. И вот я с самой собою, Музыка и мои мысли, Оказалась я в застое, И такие пишу письма. Всё идёт своим теченьем И как будто ждёт чего-то, Забери мои сомненья, Может, я поверю в что - то… *** Я сама не знаю, що відчуваю І про це себе багато питаю І не хочу цього, мовби, тікаю, У кохання не вірю та й щастя не маю, Але про щось мрію, чогось чекаю… Ні це не те, ні то не доля, Ні то щось інше, потяг поволі, Але від того не спекаєшся, Так не позбудешся, нічим не відкупишся, То манія, вірус, тимчасове затміння, Трохи болюче, стан оп'яніння Я хочу цього позбутися, забутися, Не можу дозволити бажанням розкутися, Але все одно думаю, мрію, нервую… Чекаю на нього і часто сумую. І знаю, що скоро цього позбудуся, І знаю, що вб'ю це в собі, загублюся, Розвію надії і поглумлюся, зруйную і мріі, І сонця зрікуся. Така от недоля, сама над собою Сміюся, і плачу, бо пахне весною... *** Outbreak From the Inside... В одну мить мене наче вдарило током, Щось померло в мені ненароком, Що саме я й не зрозуміла, Але це щось з середини мене заціпило, Щось прорвалось, щось до мене дійшло, Щось боляче вдарило і далі пішло… І все одно я нічого не зрозуміла, Краще я б нічого в житті не хотіла, Можливо це просто енергія тіла, Можливо свідомість так захотіла, Але я так більше не можу й не хочу, Не хочу кричати кожної ночі, Не хочу здригатись від правди, Нічого не хочу...Вбийте всі мої бажання, Стеріть таке слово "кохання", Його не існує, все знову несправжнє.. А якби я те могла зрозуміти, А якби я змогла ту функцію віключити, Жила спокійно і не страждала б, Себе б не картала, і те не вбивала б… В таку мить я готова усе розірвати, В таку мить мені на все наплювати… Чому так людей навкруги багато? Чому я так хочу всім допомагати? Можливо я просто з*їхала з глузду, Можливо я тільки самотній лузер, Але я не вірю. Бо я вже стомилась. Це так безнадійно, воно все наснилось… Тупа ця реальність знов зупинилась, А якось же треба жити...та знову обмани Та знову теж саме, знову на серці рани, Та що робити? Як зупинити? Нічого не можу з собою зробити, Не можу я серцю то все пояснити, А розум все знає, брехню ту стирає, А серце, а серце, то знов оживляє… *** Так треба... Чому ти такий особливий? Чому таких мало як ти? Чому доля несправедлива? Чому немає сил, щоб далі йти? Як добре, що ти недосяжний, Як добре, що неуважний, Як добре, що забув про мене, Як добре, що то так треба. Та хай все буде як є, Та хай я знову страждаю Та хай вже тебе забуваю, Та хай знову щастя не знаю. Мені все одно, що забута, Мені все одно, що прикута, Мені все одно, бо не вірю Мені все одно, бо я вмію… |
