Дельфін з рибалками загрався,
У сіті з виловом попався.
На суші сонце обпекло,
Нелегко без води було!

Та благо вітер шторм підняв,
У море хвилями забрав.
Мораль така: пильнуй завжди!
Від бруду світу відійди.

Не загравай ніяк з гріхом,
Удар його важкий як лом.
Ти краще мудрості шукай,
І страх Господній набувай.

Навіщо першим курку годувати,
Пшеницю їй даремно віддавати?
Хай ряба висидить яйце, тоді
З комори візьму зерна золоті.

Ось так скупий господар міркував,
Баланс по розрахунках підбивав.
Мораль: аби отримати плоди,
Розумним будь і перший крок зроби.

Я ангела бачив якось уві сні,
Ми мали розмову віч-на-віч одні.
Два серця крилатий мені показав,
Аби над подіями я міркував.

Побачив у образі двох я людей,
Історії різні — мов справжній музей.
І перше видіння постало таке,
Для мого сприйняття це було легке:

З'явилося серце любов'ю покрите,
Воно від початку для людства відкрите.
На захист відкинутим людям ставало,
Смертельні удари на себе забрало.

Про нього пророцтва звучали з небес,
Померши як агнець — у славі воскрес.
Смиренне, покірне, одне співчуття,
Те серце відкрило для всіх каяття.

І падшій Марії спасіння шукало,
Від натовпу злого її виривало.
І давши надію простило гріхи,
Наповнивши радістю нові міхи.

У домі Закхея явило спасіння:
«Він син Авраама, прабатька насіння».
З тим серцем з'явилося нове життя,
У справах Закхея було каяття!

Розбійник засуджений поруч висів,
Учинене зло він розкрити зумів.
В той день йому місце надали в раю,
Гріховну натуру він визнав свою.

Те серце любов'ю святою палало,
Планету Земля з давнини зігрівало.
Сукупність всього досконалого в ньому,
Належало, знаю, одному Святому.

То істина справжня, дорога, життя,
Ті двері безсмертя ведуть в майбуття.
І ангелу я без вагання сказав:
«Людину, що мала той орган впізнав!

Ісус, наш Спаситель, був дуже подібний,
Натхнення являв у безвиході. Здібний
Прощати минуле. Підняти, обняти,
Великому грішнику поміч надати».

Побачив я нову картину, видіння,
Де було показане сильне падіння.
У центрі з'явилося серце розбите,
За роки прожиті гріхами розмите.

Нутро все відкрилось у світлі Святого,
Ну що хтось сховає від Бога лихого?
Неначе проміння рентгену пройшло
Недобре та все беззаконня знайшло.

Вся сутність недобрих відкрилась думок,
І справ беззаконних бурхливий струмок.
Прожите життя — наче кадри на плівці,
Один за одним мов нелічені вівці.

Юнацтво безпечне і повне розваги,
Прожите даремно. Також без уваги
До ближніх людей та до рідних батьків,
Ярлик ненадійності чорний висів.

А далі вже зрілості кадри пішли,
Де словом ображені друзі сплили.
Я серце побачив у путах прокази,
Вказівки Люцифера стали накази.

Насупленість, гордість і підступ стояли,
Закритість, лукавство наверх все підняли.
Любов до багатства та слави виднілась,
І зрада Творцеві нікуди не ділась.

Перелюб, ненависть побачив високо,
А поруч дивилося заздрісне око.
Чимало ще бруду з'являлось у сні,
Ті кадри принесли моменти сумні.

Почав у думках я людину шукати,
Кому б серце грішне те зміг приписати.
Згадав про невдаху-сусіда Сергія.
А може це жінка криклива Надія?

Хоча це можливо ледача Світлана,
Також уявляв я скупого Богдана.
З'явився той ангел і тут я сказав:
«Я власника серця цього відгадав:

Ледача, насуплена пані Світлана
При зустрічі ближнім моїм наче рана».
Та ангел мовчавши дивився у вічі.
«Світлана, Світлана!» — промовив я двічі.

«Те серце розбите належить не їй», —
Звернувся посланець в промові своїй.
«Ну що тут гадати? Скажи ти мені
Чиє бачив серце розбите в крові?» —

Звернувшись до ангела я запитав,
Хоч власника серця надалі шукав. —
«Чому ти мовчиш? Ну скажи же чиє?»
У відповідь ангел промовив: «Твоє!

Твоє!», — він із смутком до мене звернувся,
І в голосі жалібний відгук почувся —
«Господь доручив твою сутність відкрити,
Бажання, мотиви, думки оголити.

Ти схожий до тисячі інших людей,
Які не відкрили для Бога дверей.
В своє задоволення щедро живеш,
І з гордістю пряму у пекло ідеш.

Про себе міркуєш що віриш у Бога,
Та дуже широка у тебе дорога.
На троні у серці живе егоїзм,
Господь у вигнанні, сумний реалізм.

Ти вихід в Ісусі, сьогодні, знайдеш,
Якщо до хреста в покаянні прийдеш.
Про сутність гріховну Христу розкажи,
Смиріння велике в молитві візьми».

І миті тієї почав я тремтіти,
Мов кинуті мамою в темряві діти.
Побачив безвихідь сумного кінця,
Адже все життя я прожив без Творця!

Прокинувшись мокрий від страшного сну
Я річ посягнув дуже добре одну.
Стежина вузенька ніяк не широка,
Людина відкрита для Божого ока.

Ніяку мерзоту не можна сховати,
Належить у себе постійно вникати.
У сповіді щирій Господь все прощає,
Від рабства гріховного дійсно звільняє.

У небо дорога одна — покаяння,
По вірі дається тобі оправдання.
Пильнуй, щоб багатство тебе не забрало.
Бо званих багато, а вибраних мало.

За тебе пролилась невинная кров,
У Сині явив Бог небесну любов.
Ісус у надії, мій друже, вмирав,
Бажання звільнити від пут щире мав.

Людина для Господа — скарб дорогий,
Бог хоче щоб кожен із нас був живий.
Він хоче з алмазу зробить діамант,
З характером новим ти справжній талант.

Євангельська звістка лунає сьогодні,
Хай будуть мотиви твої благородні.
Прийми, не ввагайся, той голос любові,
Оселі у небі давно вже готові.

Зійди на Голгофу і з Ним помолись,
Думками і серцем прямуй лиш у вись.

Упав я духом, Боже, і Тебе чекаю
І вже здається виходу нема.
Із глибини душі я біль свій виливаю,
І знаю, що молитва не дарма!

Тоді Приходиш Ти, небесний мій Спаситель,
Береш мої страждання, болі, муки.
І знов показуєш, що Ти благий Учитель,
Якому цвяхи забивали в руки.

Вникаєш зранку та вночі в слова душевні,
Спрямовані від серця мого ввись.
Ти маєш вихід не один, рецепти певні,
Пораду дав колись: «Завжди молись!»

Ти як оазис серед лютої пустелі,
Мов джерело, де чиста є вода.
Не бачу засухи тоді, а чую трелі,
Хоч ворогів збирається орда.

Глибини смутку, відчаю свої розкажу,
Ти зрозумієш, Бог небес святий,
І після цього в серці знову зауважу:
Господь почув, бо Він завжди живий!

Бывает ищем мы порой
Чудес великих. Где они?
— Любовь Господня и покой, —
К тебе сегодня так близки.

Всевышний даром их дает,
На плату даже не взирает.
Душа от радости поет
И Бога в песне прославляет!

Якось уві сні я бачив картину цікаву,
І вам передати історію хочу по праву,
Що Слово Господнє по істині всім надає,
Адже все побачене — з неба, ніяк не моє.

Наснився Бориспіль, диспетчер, літак, термінал,
Детектор металу, секюриті, ближній канал.
Побачив кравчучки у сні та валізи широкі,
На мить без людей залишились самі, одинокі.

Прострочений поруч лежав там квиток із дірками,
Подумавши трохи, піднявся з глибокої ями.
І став біля себе багаж весь збирати,
Промову вагому надумав присутнім сказати:

«Шановні добродії, ближче усі підійдіть,
Важливі я речі скажу вам, а ви розсудіть.
Належить бо першість одному із нас доручити,
Йому, як цареві, будемо всі вірно служити!

Ми сядемо зараз у Боїнг красивий, новий,
Насправді безпечний, в повітрі доволі стрімкий.
Піднявшись угору, відчуємо легкість польоту,
Штурвал довіряємо асу — живому пілоту.

Ну хто, як не я, досі право польоту дає,
Пропустить на борт, та ще й місце зручне надає?
Звертаюсь до вас я, широкі, поважні валізи,
Хто право дає вам побачити море, круїзи?

Хто в хмари високі за кілька хвилин підіймає,
І в місці призначення трапи мерщій підганяє?
Міцні рюкзаки, у списку ви також присутні,
Для вас піджену вантажівки сучасні, могутні.

Команду віддам — завантажать у гарний літак,
Потужний двигун не запустять без мене ніяк!
Вам гідом я стану, покажу сади, піраміди,
Відомі місця мальовничі, країни-сусіди.

Кравчучки класичні, про вас, я також пам’ятаю,
Легенду часів — «Кукурузник» старий замовляю.
В Жуляни за гривню — подякуйте щедро мені,
Дніпро вам покажу та київські схили круті!

Шановні, у цьому заслуга велика квитка,
Ви бачите? Всюди моя лиш присутня рука!
Здається простий папірець? Та насправді я — сила!
Мов той імператор, погляньте бо маю вже крила.

Ось так наш герой всім вагомість доніс у словах,
Присутні заслухались, дехто сказав навіть: «Ах!
Які заперечення? Першість по праву тобі!»
Усі одностайно: «Квиток переміг в боротьбі!»

Десь кроки почулись — людина до гурту ішла,
Всіх страх охопив, що й душа аж у п’ятки сповзла.
Розбіглися швидко, квиток лиш один залишився,
Тремтячи від страху відважний у трубку скрутився.

Стрункий охоронець квиток той з підлоги підняв,
За кілька секунд він оглянув його та й сказав:
«Прострочений місяць вже». Вкинув мерщій у смітник,
У холі далеко суддя справедливий десь зник.

Як часто квитку із дірками, ми друзі, подібні,
Привласнити славу, що Богу належить всі здібні.
Промову доносим, ораторські здібності маєм,
І слави людської в талантах Господніх шукаєм.

Дірки у квитку — це є гріх, що кидає додолу,
Без віри ми знову проходим адамову школу.
Під тиском спокус наше серце Господь відкриває,
Очистити зло, беззаконня із храму бажає.

Давайте, о любі, не словом себе прославляти,
Доволі нам першість та славу в служіннях шукати!
Хай справи смиріння крокують попереду слів,
Спаситель чинити нам так у Письмі заповів!

Він заповідь дав нам щоб бути останнім, слугою,
Роздати себе та ще й стати рікою живою.
О ви, християни, Бог взяв вас у спадок святий,
Щоб приклад надати для грішного світу живий!

Нам дано із неба дари, відчуття та ідеї,
Давайте служити від серця для церкви цієї.
Я справу Господню підняти усіх закликаю,
Цього в повноті досягнути з любов’ю бажаю.

Подумайте скільки це Господу буде приємно,
Що церква із гідністю служить, з повагою, чемно.
Яка радість Богу, що зібрання все в спільноті?
А діти Його всі чутливі, активні, живі!

Вже ниви колосяться білі, готові до жнив,
Кому як не нам працювати Господь доручив?
Покірні серця — це скарби, що Спаситель шукає,
І справу небесну Він з радістю їм довіряє.

Життя дається лише раз,
Щоб з Богом нам провести час,
Плодів від Господа набути,
Приємність мати мов у рути.

Відтак Творця в Письмі шукаю,
Йому все серце відкриваю.
Тобі бажаю також цього:
Пізнати Вишнього Святого.

Посвящается Инне Родюк

На то нам люди на пути даны,
Чтоб помогать в тяжелые мгновенья,
Как часто муки, страхи их видны,
Не дай нам, Боже, к ближним осужденья,
Дай их поднять на поле, средь сраженья!

Мы часто видим боль один другого,
Проходим мимо, смотрим все вперед,
Ведь мало мужества поднять хромого.
Стремимся к многому: карьера, взлет.
«Быстрей, ведь опоздаем, жизнь пройдет!»

Но ближнему, о, друг мой, мало надо:
Открытость, чуткость, благость, состраданье.
Поверь, ты будешь лучшая отрада,
Увидевши в глазах сестры вниманье,
Любить другого — учит нас Писанье.

Христос пришел, принес любовь с небес,
Душевный, чуткий врач в халате белом,
Он для тебя и для меня воскрес!
Давай любить не словом только — делом,
Слова Творца являть в поступке зрелом!

У яслах Немовля одне лежало,
Воно здійснити волю Божу мало.
Його батьки — то богобійні люди,
Що жертвеник хвали чинили всюди.

У сяйві Ангел пастухам з’явився:
«Радійте, бо Спаситель вам родився!
У Вифлеємі в пеленах лежить,
Він шлях спасіння людству сповістить!»

Христос в смирінні ніс своє служіння,
Прощавши грішників, являв терпіння.
Бажання Батька виконав усі,
Його слова — доступні та прості.

Сьогодні радісно такого Бога знати,
Що вірить в людство, здатний все прощати.
Цей Новий рік нагадує нам знову
Про радісну святу Христову мову:

«Я — шлях правдивий, істина, життя,
Я — компас, що веде до каяття,
Вода, що здатна спрагу вгамувати,
Без срібла можеш дар цей в Мене брати!»

Те сяйво дивне досі не згасає,
І всю планету щедро огортає.
Прийми той голос, сповнений любові,
Для нас оселі в небі вже готові!

Простий подарунок отримав якось від людини,
Немов розмаїття веселки він став серед днини.
Фіалка маленька в корзинці старенькій росла,
Вона в моїм домі оселю для себе знайшла.

Піднявшись угору в промінні всі сили черпала,
Вологу життєву корінням з глибин доставала.
Та запити більші до всього із часом росли,
Нелегкі години вазону невдовзі прийшли:

Фіалка почала корінчик свій глибше пускати,
В надії що більше водиці буде споживати.
Корзинка старенька вже стала для неї мала:
Корінчику глибше зануритись вниз не дала.

Повільно вазон подарований став засихати,
І листя пожовкле невдовзі взялось обпадати.
Вода вже ніякої ролі для нього не грала.
Так шкода було — бо рослина ось так померала.

Листок за листком я із сумом в сміття викидав,
Хоч біль за рослину серденько моє турбував.
Та що врешті міг цій фіалці тендітній зробити?
Не маю я хисту й знання біля флори ходити!

А час не стояв — і місяці швидко минали,
Благі перспективи вже серце моє покидали.
Та якось у гості дівчина одна завітала.
«Спасай цю фіалку», — із ніжністю тихо сказала.

— Пробач, але цього робити я, пані, не вмію,
Спасти це творіння від смерті постійно волію.
Можливо підкажеш як меч нищівний відхилити,
Фіалку малу до життя в повноті відновити?

— Потрібна негайно поживна, родюча земля,
І горщик поширший, щоб вся поміститись змогла!
Ще б сонця побільше, бо флора його полюбляє,
Як зробиш ці речі — фіалка воскреснути має!

Невдовзі ходили по ринку, дві речі шукали,
І горщик з землею для квітки удвох вибирали.
Покупка сподобалось, радісно було мені!
Як добре що в світі є друзі і ми не одні!

Земля з мінералами в горщику квітку чекала,
Дівчина так чуйно коріння з корзинки виймала.
Так! Нова місцевість рослині була до вподоби:
Забула минулі страждання, всі болі, хвороби.

Невдовзі фіалка почала уся зеленіти,
Листочки з’явились нові — мов любії діти.
Водою без хлорки тендітну уже поливав,
Мов той садівник біля гарної квітки стояв.

За місяць з’явилися перші маленькі бутони,
Мов ті діаманти — прикраса малої корони.
Пройшло двадцять днів. І фіалка в красі всій цвіла —
Три квітки чудові тендітна рослина дала.

Одна за одною з’являлися новії квіти,
З рослиною разом могли ми години радіти!
Небесне світило промінням рослину плекало,
Теплом королеву квартири малу зігрівало.

Ось п’ятий вже місяць фіалка невпинно цвіте:
Для ока предмет насолоди жаданий дає.
Так радісно серцю історію давню згадати,
І друзям праобраз в подіях життя передати.

Улюблена квітка нагадує серце людини,
І те що ми маємо в ньому у різні години.
Все добре, життя — подарунок із неба, від Бога,
Це світла і чиста у задумі неба дорога.

Якщо ж про Всевишнього ми в суєті забуваєм,
Невдячність та гордість цим вчинком Творцю виражаєм!
Як наслідок — серце душевне невдовзі зав’яне,
І добре приносити людям мерщій перестане!

І хоч я живий та духовність без Бога вмирає,
І плоду духовного годі шукати — немає!
Безводна пустеля де змії одні, скорпіони,
Там духів нечистих вирують страшні легіони!

Та варто змінити для серця духовну поживу,
І мати дитячую віру просту, терпеливу.
Живої водиці потоки у серце впустити,
Знов хочеться з радістю в святості Богу служити!

Духовні плоди мов ті квіти людей пригортають,
Характер Ісуса у погляді, діях вбачають.
Ліхтар, що горить, не можна ніяк заховати,
Тому естафету належить удаль передати.

То ж знайте про те що із серця потоки життя,
Пильнуйте, аби не завести його в небуття.
Воно — мов зіниця, опіки всякчас потребує,
Чутливе, бо ж голос Спасителя з радістю чує.

Любов, мир і радість, терпіння та віра, надія —
Кінцева мета для людини, завершена дія.
Тому нам належить зусилля всякчас прикладати,
Щоб серце смиренне водою життя наповняти.

Господь повертає людині загублений рай,
Нам вибір дано — ти стежину вузьку вибирай!
Кінцева мета — це плід Духа Святого набути,
І голос Всевишнього в різних обставинах чути.

Повіривши в людство Господь свого Сина віддав,
Щоб доступ завжди, любий друже, до милості мав!
Людина без Бога ні кроку ступити не може!
Та знаю одне — що лиш віра тобі допоможе!

У тебе проблема, залежність, велике падіння?
Маленька краплина довбає гранітне каміння!
Молися, постися і вір що Господь допоможе,
Надіятись, друже, на краще з тобою нам гоже!

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Тобі немає рівних! Ти про це міркуєш?
Досяг мети, позаду всі! Уверх прямуєш?
Та пам’ятай, що у смирінні Божа сила,
Та сама гордість Веліара підкосила!

Акула у кита якось спитала,
Дізнатись правду в старшого бажала:
«Чому не маю друзів вірних я?
Відкрита душенька до риб моя!
Один нюанс — я зуби гострі маю,
Хто слабший, тих за голову кусаю».

Колючий кактус дуже дивувався,
Питанням про троянду задавався:
Вона залежна завжди від води!
Її краса — то для людей плоди.
Я вільний від вологи, та однак,
Мої колючки обминає всяк.

Милість Всевишнього Бога до нас так багата,
Щедрість Творця до людини не має межі.
Маємо радість сьогодні великого свята:
Дивні, налиті плоди — Божий дар від землі.

Ще на початку Бог сіяння сам встановив,
З давніх далеких часів так ведеться людьми.
Землю примножити плід сам Господь наділив,
Будемо ж вдячні від серця Всевишньому ми.

Щедрий недавно зібрали женці урожай,
Ласка Господня в спокійній погоді сприяла.
Так! Не залишив Ти милістю рідний наш край,
Неба рука знову ниви й поля зберігала.

Здавна народу Ізраїля дав Ти це свято,
Радість, подяка з’єднались відтоді в одне.
В ньому закладено, Боже, Тобою багато:
Пам’ятка жнив для народу і досі живе.

Боже, це милість у хлібі стоїть на столі,
Житниці повні зерна, які Ти дарував,
Фрукти смачні, гарні овочі — плід від землі,
Сонцем зігрів і дощем уночі поливав.

Щиру подяку від Церкви сьогодні прийми,
Маємо досить, і голод не косить людей.
Радісно серцю, бо гарні ось поруч дари,
Батьку небесний, Ти щедро годуєш дітей.

Боже, навчи нас про Тебе завжди пам’ятати,
Щиру подяки пронести у даль, в майбуття.
Даром небесним, що Ти нам даєш цінувати,
Лиш у Всевишнього віра, надія, життя.

Присвячується Кондратюк Ользі за її духовну зрілість

Мало добра ми являєм для ближніх своїх
Бог, що на небі, сказав нам любити усіх.
Сутність Ісуса частіше у справах являти,
Словом підтримки надію в людей оживляти.

Часто, так часто ми бачимо гріх, помилки,
Докір у наших вустах — мов тверді колючки.
Вірш цей про вчинки твої, про потік сили новий.
Так! Я побачив красу — це характер чудовий!

Внутрішність гарну помітив у вчинках життєвих,
Все проявилось в дрібницях і в справах суттєвих.
Де поступитись потрібно, там видно сповна,
Віру людини і чим є багато вона!

Мала можливість ти голос на мене підняти,
Всі помилки, що вчинив того дня, показати.
Нижчою стала, повагу на ділі явила —
Перша пробачення мов Авігея просила.

Розум далекий для світу, також суєти,
Серце, що Бога шукає, мій друже, — це ти.
В цьому заслуга лиш твого благого Отця,
Мудрість в смиренних, поглянь як покірна вівця!

Витримка, пильність, розсудливість — зрілості друзі,
Вірний збере урожай у стократ по заслузі!
Ввічливість, ніжність, турбота тебе огортають,
Люди з прадавніх часів ці ознаки шукають.

Рідкість сьогодні зустріти духовну людину,
Це рівносильно тому, щоб достати перлину!
Друже! Надалі будь вірна в усьому Христу,
В серці глибоко й думках збережи чистоту.

Історію хочу повідати вам.
Як пильний учасник усе передам.
І словом правдивим буду називати
Гріхи всі, яких нам завжди уникати.

Шкода, що подія була у святих,
Шкода, що неправда живе серед них.
Та врешті не дивно — так завжди було.
Язик — гострий меч, все від нього пішло.

Береза струнка біля річки росла,
Піднялась угору — на зріст чимала.
Стояла обабіч прекрасних озер,
Ніхто із людей її велич не стер.

Любила сусідів, любила поля;
В ній жилка поваги до ближніх була.
Схилялась додолу, віталася чемно,
Для жителів місць тих це було приємно.

Відома в місцевості рідній тій стала,
Прекрасне завжди в кожній днині шукала.
Розкішне гілляччя вабило око,
Навряд чи було їй колись одиноко...

Та якось пан Вітер туди завітав,
Рослинність усю того дня сколихав.
Березу легенько убік нахилив,
А потім біленьку таки відпустив.

Ліворуч берези стояв очерет
І думав про себе, що він як букет.
«Ви чули новину? — сусідів спитав, —
Як вітер березі гілляччя пом’яв».

«Коли? І це правда?!», — цікавість піднялась,
В сусідів болота якраз проявлялась, —
«Детально, будь ласка, повідай нам все,
Корисно це знати, бо ж плід принесе».

Колючка суха очерету сказала:
«Як добре що річ цю сьогодні я взнала.
Ви чули? Ви чули?..» У даль понеслось,
Про дерево біле умить рознеслось.

«Березу високу хлопчина шукав,
Я бачила гілля для бані ламав.
Ножем їх відрізав, як шкода її.
Ох, вредні ці хлопці — як діти малі!»

Колючка домашнім та ближнім сказала
І думала правда вустами звучала.
Хтось з ближніх фантазію бурную мав
Подумавши трошки, від себе додав.

Продовжив роботу знайомих своїх,
Свій витвір донести для публіки зміг:
«Ви в курсі останніх подій, о, панове?
Я маю для вас повідомлення нове!

Великі учені взяли експертизу,
Зібрали малий оберемочок хмизу.
Березі гілляччя ножем шматували.
«Лиш стовбуру жити», — мужі приписали».

Новину цікаву бур’ян підхопив,
Почутим із ранку до вечора жив.
Йому закортіло всю річку зібрати
І похорон з плачем гучним влаштувати.

Наш лідер усе із промови почав
Та й з жалем слова до присутніх сказав:
«Нещастя березу на днях посягло,
Мов меч невгамовний без стуку ввійшло.

Я бачив як трактор гаком зачепив,
Зелену красуню ривком підкосив.
Із стовбура столик на кухню зробили,
Гілляччя зелене для бані возили.

Коріння — для дослідів та в експертизу,
А ще назбирали великий віз хмизу.
Пеньок до музею столиці віддали,
«Береза звичайна», — знавці підписали.

Влаштуєм померлій хвилину мовчання,
Адже перед смертю терпіла знущання!
Ми пам’ять про неї будем шанувати,
Героїв із листям нам слід пам’ятати!»

Аж раптом з тополі гілляка зірвалась,
В бур’ян наче блискавка та направлялась.
Потужним ударом усе зруйнувала
І шансу піднятись промовцю не дала.

Високий досвідчений дуб міркував:
«Напевно, бур’ян сам Господь покарав
За серце лукаве, любов до пліток,
За всю пустоту — це важливий урок...

Я бачу далеко березу чудову,
Їй вітер небесний співа колискову.
Біленькій ще довго рости і радіти,
Їй раді озера, їй раді і квіти...»

Мій друже, подумай сім раз як сказати,
Можливо, не варто про ближніх питати.
Хтозна як сприймуть ту допитливу мову,
Хтось зробить плітки і пустить їх знову.

Вночі хтось потоки гіркі виливає,
Якби ти лиш знав, як та жертва страждає...
Як сон стороною страждальця обходить,
Натомість неспокій у розум приводить.

У когось ти настрій удень відібрав,
Удару у спину словами завдав.
Комусь ця неправда піднятись мішала,
Можливо людині життя поламала!

Подумай про те, якщо жертва мовчить,
А що коли Бог її сам захистить?
Неправда до тебе назад повернеться,
Нелегко тобі у той час доведеться.

Мій друже, я прошу в брехні зупинись!
Назад, у минуле, своє озирнись:
Тобі Бог простив всі провини й гріхи,
Невже в Єрихон знову будеш іти?

Ми взяті у спадок небесний, святий,
Бог хоче, щоб ти був для нього живий.
Нехай же Господь свій народ врозумить,
Шукай правди неба — і Вічний навчить.

Будь мудрий в житті та для Церкви старайся.
На зустріч з Творцем кожний день сподівайся.
Від серця бажаю всіх благословінь.
Будь мудрий в усьому, мій любий. Амінь.

Я не поет. Напевно, ним так і не стану,
Однак хвалити Бога все ж не перестану
За риму та ідеї, що в думки дає,
Лиш записати все — служіння ось моє.

Господь сказав, що працю Сам приготував,
Немов би писаря Варуха в спадок взяв.
Відтоді, друже, те що чую те й пишу,
Чутливе вухо мати у Творця прошу.

А також руку, що могла б все записати
Пером. Та ближнім слово вголос прочитати.
Це так важливо, щоб все сказане сприймалось,
Щоб слово Боже в серці рясно підіймалось.

Серйозні роздуми принесло слухачеві,
Вказавши вихід крізь спокуси всі життєві.
Бажаю залишитись вірному в малому,
І твердість духа мати, мудрості у всьому.

Ні, не важливо що про труд цей мало знають.
Ні, не важливо що знайомства не шукають.
Важливо те, чи знаю серце я народу,
Чи проповідую про гріх і про свободу.

Та перш за все аби самому святість мати,
Як цінний скарб від злих стихій оберігати.
Одне пізнав, що добре все іде з небес,
Тому не прагну до величності, чудес.

Земної слави не приймаю від людини,
Не люблю оплески, що тягнуться хвилини!
Земна вся велич — це трава, що засихає,
І в полум’ї роздута пустота згасає.

Всевишній здатний зберегти людей в долоні,
І бідних духом Бог пасе на свому лоні.
Я вибираю бути пішкою в Святого,
Аніж ферзем значним у Веліара злого.

Рабом, що буде ноги слугам омивати,
Як Авігея — всю вину на себе брати.
В простій молитві цих речей прошу у Бога,
У християн — лише така увись дорога.

Дорога нелегкой бывает у многих,
Тяжелой бывает стезя и у строгих.
У пастыря же тяжелее вдвойне:
Большие сраженья — все как на войне.

Работа со стадом совсем непроста,
Но нужно стремиться вам жить для Христа.
Всевышнему Богу во всем угождать,
И связь на коленях в молитве держать.

Удары извне вам готовят всегда,
Но вера на Бога пусть будет тверда!
Овец непослушных ждет участь Корея,
Вы мудры же будьте, как та Авигея.

Вам с мужеством нужно все это пройти,
И с твердостью Павла служенье нести.
Так пусть же Всевышний поможет во всем,
Достойно пройдите с Иисусом вдвоем.

01.05.2006
О блудном сыне

О блудном сыне Гумилев в стихе писал,
Откуда ж он переживания узнал?..
Мне кажется, что каждый был на том пути,
Но нужно снова подниматься и идти.

Идти? Куда? Быть может поздно? Нищ совсем!
А примут ли раба греха назад в Эдем?
С надеждой уходил, имел большие планы.
А что в конце пути? Лишь пустота и раны.

Не раз, не раз я был на той большой дороге,
Но утешенье нахожу в молитве, в Боге.
Лишь Он один навстречу выходил и ждал,
Надеялся на лучшее, простить желал.

Принял заблудшего, хоть был так слеп и наг,
Весь в клочьях грязных, поглумился сильно враг.
Обнял страдальца и без слова укоризны
Принял как милосердный Бог святой Отчизны.

С потоком горьких слез ушло былое горе.
Поднимет крылья, знаю, сын для Бога вскоре.
В те дни вся внутренность объята была бранью,
Урок весьма печальный — навык послушанью.

Христос для грешников пришел — спасти людей.
Понять бы это, не остаться вне дверей!
Он благ к тому, кто признает грехи, пороки.
Кто осознал, что без любви мы одиноки.

Я пережил паденье, пережил прощенье.
Как передать благие чувства, удивленье?
Когда талант Всевидящий мне подарил —
Стихи писать. Он до конца все зло простил.

Присвячується Катерині Степановій за її спокійне обличчя, в якому зимового вечора побачив погляд Христа

Подібні події траплялись не раз у житті,
І знаю, що матимуть місце у нас в майбутті.
Але про останню історію вам розповім.
Можливо, це буде як приклад смиренним усім.

На групі домашній в той вечір зимовий зібрались,
Молились, піднятися в небо разом намагались.
Читали, співали про Бога змістовних пісень,
Ділились прожитим, чудовий та гарний був день.

Оглянув довкола знайомих, усіх майже знав.
Втім Бога побачить, відчути всім серцем бажав.
Обличчя одне... Незвичним здалося мені,
В спокійних очах Ісуса побачив в сестрі.

Обличчя відкритим здалося, мов книга цікава.
Із змістом глибоким, відверта, ніяк не лукава.
І так захотілось про зміст тої книги дізнатись,
В сторінки, роками написані, пильно вчитатись.

Детальніше глянув, здалося, що книгу розкрив,
Неначе у казці ту душу так просто відкрив.
В мовчанні, смирінні характер небесний впізнав.
І зміст послідовно читати про себе почав:

«Народження. Юність. Свій шлях. Із небес покаяння.
Молитва. Вся внутрішність нова. Христові бажання.
Падіння. Страждання. І знову підйом на вершину...»
Чимало ще пунктів читав про знайому людину.

Про переживання та труднощі став я читати,
Попробую коротко вам у словах описати.
Псевдонім сестрі тій для рими візьму — Мовчазна,
Покірність в характері — цим унікальна вона.

Дізнався про шлях той, що зветься Стежина вузька,
Нога Мовчазної не раз і не два тут була.
В пустелі далекій, де бурі невір’я з’являлись,
І збити з Вузької Стежини весь час намагались.

Бувало додолу великі спокуси схиляли,
Та милістю Бога ви знову на ноги вставали.
Також прочитав я, що люди над вами знущались,
До влади з приниженням часто всі горді вдавались.

Вдалося пройти, та не мати у серці образи,
Як добре звільнитись від гордості, болю, прокази.
Набути характер, що мир із собою приносить,
І сутність слуги, що у Бога працює, доносить.

Життя — річ не легка. Та варто за святість триматись,
Коли дуже важко — Господь допоможе піднятись.
Так вдячний сестрі Мовчазній, що цікаве відкрила,
Історію дивну, на мить в своє серце впустила...

Є час, у який нам належить сидіти й мовчати,
Є час, у який нам належить щось цінне сказати.
У вечір зимовий, ви все розповіли без слів,
І розповідь цю записати у римі зумів.

Побачене є актуальне для нас, молодих,
Це благо, що можемо брати ми приклад з живих.
Від серця усього подяку велику прийміть,
Надалі в смирінні цим даром для ближніх служіть.

Спасибо за твой интерес.
А как в твоем сердце, воскрес
Спаситель Иисус и Господь?
Ведь проклят, кто видит лишь плоть

И средства к существованью.
Объяты мы с юности бранью!
Да, бранью! Не с братом, сестрой,
А прежде с грехами, собой.

Но вера нужна для победы!
В неверье — лишь горе и беды!
Я веры желаю сполна
Тебе и себе от Христа!

Поглянь довкола: вже зима відходь,
Натомість теплота весни приходить.
Як люблю цю пору, все розквітає,
Листочки й квіти вгору підіймає.

Нехай же у серця прийде весна,
Потрібна християнам лиш вона!
Потрібне в серце справжнє воскресіння,
З небес приходь нам благовоління.

Він Сином Божим був — Помазаник з небес.
І сил не жалкував. Помер, але воскрес.
Рабом себе назвав, хоч справді був Месія,
Амінь — Його ім’я. Він — досконала дія.

Народ любив Христа, чекав Його приходу,
А врешті Він, Господь, — слуга став для народу.
Дух мудрості почив з дитинства на Святому,
І приклад дав життям ізраїльського дому.
Я низько так вклоняюсь до самої землі,

Люблю Христа Ісуса і віддаю жалі
Юдейському цареві, який ось-ось прийде,
Бо ж обіцяв, що Церкву святу увись візьме.
О, друже мій, гріхи усі Творцю віддай.
Він все простить, очистить. Лиш часу ти не гай.

Мужа опишу, малята, я вам.
Ви будьте пильні — підсказочки дам.
Хто Книгу Божу частенько читає,
Той без затримки ім’я відгадає.

Силу велику отримав від Бога,
Бо ж для Ізраїля — то допомога.
Якось на плечі ворота він взяв
І на вершині гори їх поклав.

Лева могутнього вмить розірвав,
Дух, що від Бога, не раз помагав.
Шкода — в кінці він попав у полон.
Як його звати? Ім’я це — ... (Самсон)

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Учнів в Ісуса було не двадцять,
Учнів Господніх рівно ... (дванадцять)

Люди відкриті — одні простаки,
Учні Христові були ... (рибаки)

Знав Він гріхи, знав Він і горе,
Часто Спаситель виходив у ... (море)

Людський Син мав спасти всіх людей,
Та особливо любив Бог ... (дітей)

Божа любов щедра й багата,
Любить тебе, твою маму і ... (тата)

Бути уважним, слухати слів,
Заповідь дав шанувати ... (батьків)

Бог знає все: думки й помилки,
Хоче простити твої всі ... (гріхи)

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Цей муж з дитинства Господа любив,
І все життя він з вірою у серці жив.
На струнах в псалмах Бога прославляв,
І вірші ті, що мали зміст, писав.

У нього двічі гострий спис летів,
Та ворогів прощати він умів.
Смиренний, вірний. Був по серцю Бога,
Втім нелегка була в житті дорога.

Він мав красивий і приємний вид.
Хтось відгадав? Ім’я царя — ... (Давид)

Так довго думав, перш ніж ці рядки писати,
Чи у вірші, чи у поемі показати,
Про те, що Бог благий і добре чинить нам,
Турбується про все, за всім слідкує сам.

І місяці, роки у роздумах сидів,
Наважився — паперу їх віддать зумів.
Слова подяки хочу виразити Богу,
За красоту землі і щиру допомогу.

Твій ніжний почерк, Боже, видно у природі:
Я в захваті від нього всюди. При нагоді
Задумуюсь про ідеал, який задумав Ти,
Про досконалість, вищі форми красоти.

Блакитне небо, що притягує наш зір,
Для людства створено, о друже мій, повір.
Хмарини, що пливуть на висоті повільно,
Багаж дощів, снігів несуть у собі вільно.

Проміння сонячне теплом нас зігріває,
І місяць, що вночі світить не забуває.
Далекі зорі неба із любов’ю мерехтять,
Галактики у нескінченності висять.

Зима малечі радість з снігом принесе,
Весна, що з сплячки всю природу підійме.
Гаряче літо пестить сонцем до пори,
І золотиста осінь щедра на дари.

Веселка, що чарує розмаїттям фарб, —
Велика цінність, кольоровий Божий скарб.
Туман в долині річки дійсність розмиває,
Праобразом земним для людства виступає.

Гора із снігом — то могутності вершина,
Внизу прекрасна, миловидная долина.
Швидка десь в’ється річка. Тихий вітер дує,
І океан, що дивні перли з дна дарує.

Троянда ніжна зачарує на годину
Бузок, що запахом приваблює людину.
Маленька бджілка, що пилок з квіток збирає,
Орел могутній пильний зір від Бога має.

Твій дар у золотистій та гнучкій пшениці,
Він на столі у нас в духмяній паляниці.
В траві зеленій, що росою припадає,
У повені, коли вода все напуває.

І плач малечі, яка бачить вперше світ,
Для матері дитя — це самий кращий цвіт.
А сміх дитини милий, щирий та простий,
Твій задум щодо них великий та святий.

Тебе Творець вбачаю в погляді матусі,
Коли єднаєш нас й батьків в одному дусі.
А ще Ти в погляді чутливому у брата,
В сестри, що на смиренність й ніжність так багата.

А спілкування дар? Я можу виражати
Душевний світ. Духовні роздуми сказати,
Які у даль небес, буває, підіймають,
І вакуум сердечний Богом заповняють.

В акорді чую, як гармонія звучить,
І пауза, що висне в просторі на мить.
Чутливість лікаря до хворого і болю,
Теолог мудрий, що вивчає Божу волю.

В скульптуру втілюєш талант благий з небес,
Різець у столяра — мистецтво, світ чудес.
Думки письменника — ідеї з висоти,
Скажу, не помилюсь, бо ж автор їх — це Ти.

Не обійду натхненні, вищі серця мрії
Стають реальністю, даючи місце дії.
А ще — бажання й думка добре щось робити,
Проблему знати ближнього, однак любити.

Кохати палко і сім’ю чудову мати,
Супутницю з небес із дітьми обіймати.
Гостиприємне серце, що людей чекає,
І дах, що від дощу вночі оберігає.

В часи піднесення питань було багато:
Чому таланить? Поруч йдуть ось успіх й свято?
Старанність, наполегливість — моя заслуга?
Чи може тут причина протилежна, друга?

«Без Мене ви ніщо не можете робити», —
Згадав слова з Письма, і стало легше жити.
Адже обставини й бажання — все з небес,
Я зрозумів усе, причину всіх чудес...

Був час, коли сім'я моя у злиднях жила,
І мати допомоги в ближнього просила.
В боргах зі смутком ми не день, не два сиділи,
І хліб земний подавлені в часи ті їли.

Був час, коли найближчі люди відвернулись,
На біль душевний мій не відгукнулись.
Бувало, друзі нехтували часто мною,
Та благо — адже близько був в ті дні з Тобою.

Не раз каміння гостре в грішного летіло,
Від ран душевних схудло сильно юне тіло.
Левиту і священику далекий я,
В самарянинові дана любов Твоя.

Бува кричали гучно, злість свою зганяли,
В роздратуванні без розбору ображали.
Обманом і лукавством свого добивались —
До підступів заради срібняків вдавались.

Та зла у серці на людину не тримаю,
Урок життєвий з досвідом — це так сприймаю.
Події ці смиренності в житті навчали,
Під натиском важким характер гартували...

Хвала Тобі, Господь, за добре і за зле!
Хвала, Всевишній, за велике і мале!
Адже щоб учням кращі результати мати,
Їм личить з помилок завжди уроки брати!

Ми, люди, не цінуєм те що маєм,
І розумієм цінність, лиш коли втрачаєм.
Навчи, Всевишній Бог, все з радістю сприймати,
За все, що маю, серцем вдячним величати.

Прийми подяку у словах і на папері,
Це Ти відкрив для доброго широкі двері.
Від серця, в простоті, подяку виражаю,
Усе минуле й сьогодення пам’ятаю.

Тому хай жертва уст завжди у нас звучить,
Твоя любов мене і друзів моїх вчить.
Словам подяки, що ніколи не старіють,
Обітниці Твої в житті насправді діють!

Писать? Да, это столь прекрасно!
Все для людей, ведь не напрасно
Мужи разумные слагали
И изреченья нам писали...

Но где найти тот кладязь чудный,
Тебе и мне столь обоюдный?
Что источает лишь благое,
Где разум, мудрость и святое?..

Ты знаешь, океан нашел
И в воду жизни я вошел:
Кто был мудрей, чем Соломон?
И кто сильнее, чем Самсон?

Кто изреченья излагал,
Большое множество писал?
Кто притчи сеял как зерно,
Кому се было суждено?

Тому, кто не желал земного.
Тому, кто обращался снова
К Творцу. Ведь Он тот верный путь,
Нет, не хочу свернуть чуть-чуть.

Все изреченья только в Нем!
Мы с облегчением вздохнем,
Когда поймем, что сила в Боге,
Присуща лишь в святом чертоге.

В чертоге сердца твоего,
Ведь храмом может для Него
Быть сердце чистое с Христом —
Ведь храм ты Божий, славы дом.

Бажаю Божих дій,
В житті благих подій,
Де милість та любов.
Прихід Ісуса знов

В натхненні підіймає
І серце хай шукає
Премудрості від Бога.
Така твоя дорога?

* * * * * * * * * * * * *

Успіху в служінні!
Лиш з Христом в терпінні
Неба можна досягти,
Всім належить нам іти...

Відірвавшись від землі,
Залишивши всі жалі,
Спокій у Христа знайдем.
Там Господній сад — Едем!

Не верь всему что говорят,
Ведь не всегда слова правдивы.
Взгляни на звезды, как горят!
Но не всегда они игривы...

Мужчины также понимают
Все что прекрасно и чудесно.
Скажу я больше: ожидают
И ищут то, что всем прелестно.

А для чего? Вопрос задам.
А знаешь ли простой ответ?
Не против ты? Отвечу сам.
Постиг сие за много лет.

Все для того, чтоб поделится,
И ближнему ту часть отдать,
С которой будет он стремится
И благодарность воздавать.

Не человеку, нет! Но Богу,
Ее достоин лишь Творец!
Ведь только он дает дорогу,
В конце которой сам венец.

Поэтому хочу делиться
Тем всем, что от Творца имею.
Так пусть же сердце веселится,
Гляди, прислал тебе идею.

О пані прекрасні, чудові в фаворі дівчата!
Бажання ми маєм явити шматочок вам свята,
І ділом сказати, як цінимо кожну із вас,
Хай ласка Господня прийде в ці години, в цей час.

Із творчістю ми до служіння цього підійшли,
Уклін до землі, що запрошення ви прийняли.
Бажання одне: послужити тим всім, чим багаті,
Бо ж вірю я в те, що є юнаки заповзяті.

Хай в пам’яті вашій залишиться це назавжди,
В країні поезії й прози достатньо води,
Щоб спрагу сердечну у день та вночі вгамувати,
Бог хоче дарами дітей своїх благословляти.

З моїми братами молились не раз до Творця,
Щоб дав сильну віру, надію, любов і вінця.
За те, що несете у серці надію Христову,
За те, що на ниві працюєте знову і знову...

Супутників вірних зустріте волієте, знаєм,
Ми також від серця зустріти героїв бажаєм.
Молились з братами не раз і не два до Христа,
Аби у стосунках подружжя була чистота.

Єднання в одне — таємниця, що дана від Бога,
З улюбленим легка земна і небесна дорога.
А мудра дружина — то скарб та багатство з небес.
Моліться. Знайдете стежину великих чудес.

Від серця бажаєм успішними, сильними бути,
І нести в серцях красоту української рути.
Покірними стати, як ніжна плакуча верба,
Бо наше життя — переплавка, з гріхом боротьба.

Потужні гармати салютом дівчатам стріляють.
Брати вже готові? Тоді хай нам пісню співають!

Душа болит, душа страдает,
Ошибка в этом лишь моя!
Она в печали унывает,
Но глас небесный ожидает
Творца о помощи моля.

Господь, прости, я был не прав!
Не смог доверится Тебе,
Вопрос столь важен не отдав
И сам с собою был лукав,
Прошу, прими печаль в мольбе.

О, если б только сам страдал,
Мне проще было бы во всем!
Но так я друга подставлял
И суть вещей не прояснял.
Верни былое, мы пойдем.

Ты разрешил больной вопрос,
Что мир на месяцы забрал.
Он драгоценное унес,
Взамен подбросив горьких слез,
Но все же Ты рукой поднял.

Господь — надежда, Он — мой щит.
Ему всю тяжесть отдаю.
От бед и бури защитит
И в час ненастья сохранит.
Творцу псалом еще спою!

Молю, мой Бог, дай силы вновь
С надеждой двигаться вперед.
Дорогу в жизни приготовь
Нести другим твою любовь...
«Простил. Иди!» — Господь зовет.

Якоїсь днини поруч біля дому,
Де юності роки мої пройшли,
Я пережив душевний біль і втому,
Ці речі вже в минуле відійшли.

Там вишенька угору підіймалась,
Їй рік від роду був, а може два.
Так стрімко гіллям в небо простягалась,
Я так радів, що вишенька росла.

Якось до нас під’їхала машина,
Землі для грядки тонни привезла,
А за кермом байдужая людина
Пустого місця поруч не знайшла...

Так колесо машини без розбору
Наїхало на деревце мале,
І гілля те, що вже піднялось вгору,
Здалось мені з лиця землі зітре.

Боліло серце за мале творіння,
Що понівеченим лишилось вмить.
Хто знав про плач, про вишеньки боріння?
Душа у дерева також болить.

Та чим зарадить дереву людина,
Його зламали, скривдили в той день.
Важка була в житті моєму днина:
З’явився смуток і забрав пісень.

А час ішов. Втім деревце піднялось,
Його Творець любов’ю воскресив.
І паростків багато показалось.
По милості Бог сильний відновив.

Весна, прийшовши, ніжно огорнула,
Проміння сонечка теплом плекало.
І яблуня до себе пригорнула,
Небес світило ніжно утішало.

Пройшли роки, і дерево крислате
Стояло як ознака воскресіння,
І на червону вишню так багате
Сприйняло від Творця благовоління.

Сьогодні вишня має пишну крону,
Минулі дні — історії лиш слід.
За пережите деревом корону
Творець надів її, дав дивний плід.

Як часто ми до вишні так подібні,
Усім далекі, змішані з землею.
Як часто ми нікому не потрібні,
Покинуті між стежкою й ріллею.

Та Бог поламані серця зціляє,
Любов Творця до нас не має меж.
Він — Батько, про дітей своїх дбає
І пам’ятає Бог про тебе теж.

Надійтеся завжди, коли самотні,
Коли вас друзі зрадили в житті,
Коли проблем земних навколо сотні,
Коли ви переможені й пусті.

Любіть людей, в яких закриті очі,
Любіть і навіть ваших ворогів,
Любіть Христа, бо ж у останні ночі,
Перемогти гріх світу Він зумів.

Черпайте лише в Бозі віри сили,
Шукайте в Ньому спокій для душі.
Згадайте, що ви з Вічним пережили,
«Любіть Христа!» — слова небес прості.

Благодарю за поздравленье.
Не ожидал, но удивленье
Ко мне с письмом твоим пришло,
И целый день со мной было.

Любовь. Как много в слово сем.
Как чудно что всегда вдвоем
Влюбленные к Творцу идут,
И радость среди тьмы несут.

Надеюсь, жду и ожидаю
Ее мне дасть Господь, я знаю.
Принцесу нежную мою,
Которую душой люблю.

Она — помощница во всем,
Нам так приятно быть вдвоем.
Она — для песен вдохновенье,
Она — средь жизни утешенье.

Тебе желаю принца встретить
И на его любовь ответить.
Ведь он венец твоей мечты —
И для него принцесса — ты.

Стих написан как подражание Евангелии от Марка 4:36-41 после тяжелой и долгой борьбы с бурей греха и беззакония

Мой друг, я думал, стоит ли писать
Историю о лодке среди моря.
В стихе легко все мысли выражать,
Кто, как не ты, поймет всю сущность горя?

… Вот ночью лодка волны разрезает,
Уверенно плывет скорей вперед.
Ей в помощь лунный свет с небес сияет.
«Плыви ко Мне», — небесный глас зовет.

Вокруг спокойно, дивно и прекрасно,
Ведь сам Творец движенью лодки рад.
Ей плыть не близко, тяжело, опасно.
Ее причал — небесный Божий град.

Могущий ветер руку простирал,
Желанье Бога резво исполняя,
И воздухом ей скорость придавал,
Наш парус белый силой наполняя.

Все звезды с неба радостно глядят,
Они как спутники на том пути.
И месяца радушный теплый взгляд…
Как благо с Господом всю жизнь пройти.

Тот месяц был для лодки как маяк,
Дорожка лунная — стезя к причалу;
Он полный был, красив. Он не иссяк.
Стал компасом к небесному началу.

Но вдруг, внезапно, шторм объял все море —
Волна и ветер стали как одно.
Вода попала в мелкий челн и вскоре
От страха ужаса там стало так темно.

Но чудо! Кто-то в лодке уцелел.
То человек о помощи взывает!
Он речь сказать Христу в ладье успел,
Иисуса в отчаяньи умоляет:

Господь, проснись! Смотри, я погибаю,
Вот буря с яростью челнок бросает.
О, помоги, в надежде умоляю:
Вода все больше лодку наполняет.

Как будто ломка к телу прикоснулась,
Не в состоянии я сам помочь себе,
Она, Господь, опять ко мне вернулась —
Напрасны все старания в борьбе.

О, если б только коль ломала тело
Не все так было б плохо среди волн.
Но есть, Творец, то хуже, что хотело,
Разбить средь обстоятельств малый челн.

Да! Это то, что сердце угнетает,
Что камнем так влечет сейчас ко дну.
О, посмотри! Как грех меня ломает,
Услышь мою молитву лишь одну.

Во сне в огонь дух злой порой бросает,
Давно Покой был верный мне слуга.
Ты знаешь, Велиар меня терзает —
Над пропастью висит одна нога!

Зависимости явно вижу жало,
Оно — как смертоносный сильный яд.
Оно безжалостно не раз сражало,
Я слову с неба, Боже, буду рад.

Мне кажется, что я прибит цепями,
В темнице жить — печальный мой удел.
Как серна, что опутана сетями.
Печально, ничего я не успел.

Послушай и внемли страданьям духа,
Не в силах я проказу пережить!
В душе моей пустыня и разруха.
О, только Ты способен исцелить!

Иисус, я нахожусь в своем мученьи,
Мой приговор себе тяжел, жесток.
Слова сии к Тебе об избавленьи,
Моя вина — меня убил порок.

Я выношу себе сей приговор.
Хоть строг, но справедлив, — все по закону:
Я — эгоист, предатель, жалкий вор;
Любил всегда мирское и маммону.

Все отдаю в Твои святые руки,
Решение в смирении приму.
Лишь слово от Тебя одно. И муки
Вмиг превратятся в тихую волну.

Услышал Вечный Бог, Пророк, Мессия.
Поднявшись с силой ровно, близко стал.
В тот миг свирепая морей стихия
Увидела лица святой овал.

Умолкни, перестань! Повелеваю!
Сей человек не скрыл болезнь, порок.
За это Я грехи его прощаю,
Он правильный из скорби взял урок.

Смотрю, и штиль пришел на смену буре,
Там сделалась большая тишина.
Челнок, как знак в живой фигуре;
Тогда душа хвалой Творцу полна.

Где Дух Господень, там всегда свобода,
Храни же святость каждый день и миг!
Христианин ты, из благого рода,
Ты милость Божью среди тьмы постиг.

О друг, держись! Быть может ты средь бури,
Нет, не один плывешь в своей ладье.
В конце пути, как сладкий вкус глазури,
Найдешь покой в большой святой семье.

Проснись, вцепись, крепись, стремись, дождись!
Не бойся, только сердцем веруй в Бога.
Взбодрись, молись, постись, сразись, трудись.
В борьбе прими елей, что льется с рога.

Христос сам первый взял сей крест давно.
Страх, нераденье, отчаяние откинь.
О нет! Страдать тебе не суждено!
Держись Христа всегда. Аминь, аминь.

Дивно, що знову я руку Твою, Бог святий, відчуваю.
Дивно, що знову ведеш до прекрасних блакитних небес.
Дотик любові — він ніжний, спокійний, з дитинства я знаю,
Серцем, душею цю милість сьогодні, як дар Твій, приймаю.
Дякую, Любий, за те, що Ти вдруге у серці воскрес!

Чудо яви, дай на ниві Твоїй для людей працювати,
Чудо яви, чую струни вже кличуть акордом мене.
Хочу, Творець, слово віри як манну небес роздавати,
Здатний, Всесильний, Ти кожному здібності в надлишку дати.
Правда та святість Ісуса хай повністю нас огорне.

Поэзия написана после разговора за которым последовал вывод: ";… создается впечатление что ты праведный, а мы грешные"

Вопрос звучит: ";Какая роль
Мне суждена?"; Порой мне тяжко столь
Спросил ли кто, как ломит кости ночью боль?

Мой друг, ответ всего один:
Я в черной маске, хоть христианин.
Вот вижу взгляд суровый — это Господин.

О, как искал людей порой,
Чтоб поделиться тяжестью. Покой
Давно покинул сердце — нынче я пустой.

О грешный, грешный человек,
Ты думал так прожить беспечно век?
Ты думал, что Господь забыл твой грех навек?

В раздумье с мыслями сижу,
Рукой стихи о сем тебе пишу,
В слезах во тьме на обстоятельства гляжу.

А каково увидеть жало?
Унынье сердце часто поражало,
И смерти дважды каждый день желало.

Не идеал я, нет!
Хоть и прекрасным был рассвет
Случился кризис — в беззаконье вновь одет.

Довольно о себе писать,
Так долго можно стих сей продолжать.
Но я хочу путь совершенства показать:

Надежда мира — Бог Христос,
Порок, проклятье Он давно понес.
Ты получил ответ, мой друг, на свой вопрос?

О Києве любий, до тебе сьогодні звертаюсь.
Уважний до всього ти будь, я таки сподіваюсь,
Що слово Господнє до тебе занадто просте,
Хай Боже насіння у серці скоріш проросте.

Як тихо і ніжно Дніпро-брат тебе омиває.
Дбайливо, з турботою, берег водою плекає.
Як дивно, що зелені сили для росту приносить,
Натомість у тебе ніколи нічого не просить.

А скільки краси у каштанах квітучих весною?!
Як люблю тебе, так приємно вдвох бути з тобою.
Чого лише варті високії кручі та схили?
Вони — це обличчя святого Творця. І щосили

Про велич Художника раді завжди сповіщати,
Шедеври Дизайнера здатні в красі показати.
Історія людям відома про подвиги здавна,
Вони визнають, що прекрасна, чудова та славна.

Твій розквіт стрімкий був, швидкий та шалений,
Та сталося так, що сьогодні ти вже полонений.
Важливо є те, як Творець на це все споглядає,
Небесний Господь не мовчить, щось сказати бажає.

Ось Лядські ворота для Нього кияни закрили,
Смиренного Мужа у місто на крок не впустили.
Ісус на ослі, з Назарету, покірний, святий,
Так лагідно каже: «Мій Київ, ворота відкрий».

Він з миром приїхав. Сидить Муж святий на ослі,
Хоч міг як вояк, з легіоном ввійти на коні.
Христос Золотими бажає до тебе ввійти
Воротами видними. Милість з небес принести.

Зустріньте Ісуса із пальмовим гіллям в руках,
Віддайте належне — хвалу і подяку в серцях.
Як прикро та сумно, що речі прості забуваєш
І їх відновити для блага свого не бажаєш.

Втім очі закриті, і серце так стало жорстоке.
Як наслідок — камінь твердий, одиноке.
Ось так, в суєті, дні минатимуть, люба столице,
Байдужа не будь, повернись до Христа, о вдовице!

В минулому хвиля пробудження душі спасла.
Ніневія — місто велике. Та милість прийшла.
Гріхи Милосердний простив. Що за крок покаяння!
Молитва та піст зупинили з небес покарання!

Єфес також хвилю пробудження бачив колись,
Там жителі серцем до Бога піднялись увись.
Народ Артеміду та храм перестав шанувати,
В богині земній тій спасіння небесне вбачати.

Колись покаяння для тисяч було із народу
І в Єрусалимі отримали милість, свободу.
Апостол Петро через проповідь їх навернув,
Сердечну молитву небесний Спаситель почув...

Чому ти не слухаєш Бога? Чому, місто Кия?
Чому є твердою для милості Господа шия?
Повір в неможливе, прекрасне — і друг ти для Бога,
Подібна була в Авраама у небо дорога.

Прийди у молитві з проханням до Бога як Анна —
Він дасть все найкраще, воно — як в пустелі та манна.
Прийди із питанням, вночі, як давно Никодим —
Очікуй ту відповідь з неба, спілкуйся ти з Ним.

Хай хвиля пробудження серця сьогодні торкнеться,
Небесним потоком та милістю в душу проллється.
Дай простір Ісусу, безмежну у діях свободу,
Пройде трохи часу — побачиш небес нагороду.

Тихенька нічка у село прийшла,
Приємний відпочинок принесла.
Десь світло у віконці мерехтить,
То мама над колискою сидить.

Турботлива, спокійна, ніжна ненька.
І колискова пісенька тихенька
В країну снів дитину проводжала,
Малеча у країні тій літала.

Багато бачив там солодких снів,
То був пташок весняний гарний спів.
І я, малий, в колисці тихо спав,
А спів в кімнаті ніжний твій лунав.

Так часто вабила тебе колиска,
Хоч і питань була велика низка.
Дитя, яким буде твоє майбутнє?
Хай буде лиш щасливе, незабутнє!

Малим так часто шкоду завдавав,
Характер не найкращий проявляв.
А ти з любов’ю все не раз прощала:
День, другий — з пам’яті усе стерала.

Від плачу вранці часто прокидався,
Я бачив сльози у очах і дивувався.
«Чому ти плачеш?» — запитать хотів,
На жаль, тоді не все я розумів.

Таке питання жару підкидало,
І сліз в очах дедалі більш ставало.
Але у відповідь — лише мовчання,
Так зрозуміть хотів переживання.

Та лише зараз їх я розумію,
Їх показати в зібранні волію.
Чи зможу дітям я подібне дати?
Чи будуть вчинки батька пам’ятати?

Не раз життя моє ти рятувала,
Від смерті, від страждань в ту мить спасала.
Навчала серед хвиль не плазувати,
Удари долі з мужністю сприймати.

Коли тебе, о ненько, обіймаю,
Твій подих материнський відчуваю.
Блакитні очі завжди пам’ятатиму,
У них любов завжди вбачатиму.

З чим порівняю чарівне волосся?
Воно — немов наповнене колосся.
Для мене ти завжди така вродлива,
Прекрасна, ніжна, мила, терпелива.

А руки в мозолях так дорогі —
Я бачу працьовиті уві сні.
Вони немовби золотом покриті,
Завжди, завжди в сім’ї всі були ситі.

Ти все найкраще ближнім віддавала,
І власних сил своїх не шкодувала.
Важкі були недоспані ті ночі,
Хто бачив втомлені блакитні очі?

Твій голос, крок, здалеку виділяв,
Статуру рідну в натовпі взнавав.
Для сина мама завжди особлива,
Прекрасна, мов улітку жовта нива.

Подяка у вірші за виховання,
Таке сьогодні маю я бажання.
У мові слів хвали занадто мало,
Приблизне щоб поняття дяки дало.

Добра чимало в тебе почерпнув,
І настанови з часом не забув.
Це так чудово мати цю людину,
І бути з нею поруч кожну днину...

О матері, про вас лунає ода!
Вам від Творця готова нагорода.
Господь про вашу жертву пам’ятає,
Вас в небесах вінець за це чекає.

Нелегка річ доглянути дитину,
Давати краще, виховать людину.
Лиш вам, о матері, ця річ під силу
І посмішку чарівну мати милу.

Ви не забуті у Всевишнього. О, ні!
Благословенні будуть ваші дні.
Ви їм любов до Бога прививайте,
Настане час, плодів в ділах чекайте.

Прийміть же до землі уклін низький,
Він від душі, від серця, він простий.
Прийміть його від молодих людей,
Від дочок та синів — своїх дітей.

Дитя, бывает унываешь,
Здесь на земле все не понять.
Хоть откровенье ожидаешь,
Служенье ты еще узнаешь,
Наступит время — будешь жать.

Как часто томишся порой,
Друзья в тот час не понимают.
Держись, ведь мы идем с тобой,
К Сиону узкою тропой,
Хоть боль они не разделяют.

Когда приходит сил упадок,
Молись, поддержку в вере дам.
Столь узкий путь сей, он не сладок,
И так тернист, совсем не гладок,
Вся суть лишь в сердце — это храм.

Но ты взор к небу поднимай,
Там воды жизни, благодать.
И путь тернистый выбирай,
Лишь так увидишь Божий рай,
И миру радость не отнять.

Надейся, жди и обновленье
Покроет душу велико.
Лишь у креста успокоенье,
С небес приходит утешенье.
В потоке Божьем глубоко.

Посвящается дочке Ане и маме Марине на память о дне покаяния

Идя тропою, что ведет к Сиону,
Спешил скорей в Эдем, к Иисуса трону.
Две личности увидел вдалеке,
Следы от них остались на песке.

Страна имела имя — Суета.
Безводный край сей был. «Земля пуста,
Безлюдна, бедна, — слышал от народа,
Там все рабы, неведома свобода».

Догнал людей. И как-то невзначая
Прислушался к беседе. Ожидая
Смогу ли чем-то может им помочь.
Узнал, что это мама шла и дочь.

«О мама, что гнетет к земле тебя,
Скажи как есть, доверься мне любя,
Открой всю боль, — скорбя сказала дочь, —
Я так хочу в борьбе тебе помочь».

«Большая ноша беззаконья, грех,
Отняла радость мысли и успех,
Покинул мое сердце навсегда,
Отныне мой удел один — беда.

Тяжелый груз к земле так прижимает
Найти спасенье неба отгоняет.
О, как свободу сердцу обрести?
Прожила годы, но мои пути

Далеки были святости, морали,
Расплаты час настал — одни печали.
Как дорого, что можешь ты понять
Болезнь души. Как страшно умирать.

Мне кажется, что будто я слепец,
И без надежды дням пришел конец», —
Сказав сие, поникла тихо мама.
Минорный лад утих, умолкла дама.

А девушка всю тяжесть разделяя,
С любовью маму нежно прижимая
Подняла взор. И тихий юный плач
Звучал. Но Страх, безжалостный палач,

Семью сию мечем своим пугая,
Как будто жажды мести ожидая,
Хотел надежды истребить росток.
Но Бог не дал — Он подарил поток.

И голос свыше стон сей оборвал,
Утешитель с небес их подкреплял.
«Не унывай, родная, — дочь сказала, —
Лишь год назад я также здесь шагала.

Но посмотри, оставил меня груз,
Забрал его Спаситель Иисус.
Поможет и тебе, не унывай,
Средь отчаянья милость ожидай.

Тебя не брошу в этой тине. Нет!
Увидим вскоре мы прощенья свет».
Умолкли обе. Сердце лишь стучит,
Но слышу дочь опять свое вторит:

«Смотри, я вижу свет вдали сияет.
Пойдем скорее, там нас ожидает
Целительной воды живой поток,
Достаточно испить всего глоток.

Поток зовут купальня Силоам.
Как близко цель! Пойдем скорее, мам!
Вблизи течет Голгофская струя,
Она твой жребий и судьба твоя».

Смотрю, и маму на руках молитвы,
Как раненого пулей после битвы
Дитя сие решилось понести:
Хоть не легко в песках жарой идти.

И вот, все ближе к цели приближаясь,
В мольбе святому Богу отдаваясь,
К источнику воды живой пришли,
Дочка и мать в надежде подошли.

Там проповедник Слово возвещал
И хлеб небесный людям раздавал:
«Кто жаждет, подойди ко мне и пей,
О, не останься, друг мой, вне дверей!

Есть Бог, что жизнь всегда любя дает,
Он раненых, убитых горем ждет.
Он не желает смерти человека
И цель Его — спасти тебя от века».

Вот из толпы выходит с ношей мама:
Идет к нему, к слуге Господня храма.
— Я не хотела Бога почитать,
Желает ли Творец меня принять?

Так стало тихо. Женщине в ответ:
«Коль сил не стало, выхода уж нет,
Бог славы все грехи тебе прощает,
Порока ношу с плеч твоих снимает».

Веселья слезы градом покатились,
Все дни страданья в радость обратились.
И слов хвалы в душе не удержать —
Ту женщину объяла благодать.

Надежда на спасенье обновилась,
И вера в милосердьи утвердилась.
Прощенная, что долго так искала,
Нашла. И сердце новое стучало.

Мне женщину хотелось так обнять,
Увидел в ней свою родную мать.
Я подошел. Одежды облаченье
Так светло было. И небес влеченье

Сказало этим строкам дать простор.
Рожденной свыше вторит Божий хор:
«Дитя, иди по жизни за Христом,
Тебе готово место — Божий дом».

Поэты, скульпторы и музыканты,
Ища идей, сюжетов диаманты,
Порой, шедевру очень далеки,
Когда не видят Божией руки.

Господь был милостив, Он вразумил
И чудно суть шедевра подарил.
С тобою, милый друг мой, поделюсь,
Я также ученик, как ты учусь.

Кто может эту тайну описать,
Когда объяла сердце благодать,
Когда Творец благой дарит прощенье,
Когда большим грехам пришло забвенье?

Способен кто поэму написать,
О том, как реки слез не удержать,
О том, как сладок покаянья вкус,
О том, как обнимает Иисус?

Ответ простой: способность лишь у тех,
Кто верой в жизни побеждает грех.
Кто пережил хоть раз с небес рожденье,
Кто очень ценит Божье откровенье…

Духовное духовный понимает.
Лишь Утешитель неба суть всю знает.
Так пусть шедевры Дух Святой дарит,
Во всем тебя, мой друг, благословит.

Сегодня, друзья, встречу Бог даровал.
Хоть милость Его бесконечна во век.
Что каждый из нас от нее ожидал?
Как дорог Иисусу земной человек.

Сегодня, как будто, в ту дал возвратились,
Где Богу служили мы сердцем, душой.
Два года назад у Иисуса учились,
Кто жаждал — увидел столь образ святой.

Как дивно, что снова мы вместе поем,
Моря, океаны преградой не стали.
Всю жизнь Бог Живой мы Тебе отдаем,
Мы встречи с Тобой, Бог Святой, возжелали.

Костер вот горит, он прообраз небесный,
Как можем гореть мы все в Духе Святом.
Скажи, милый друг, ведь путь сей чудесный —
Увидим когда-то небесный мы дом.

Присвячується Дмитру, брату що мешкає у Вінниці по вулиці Лялі Ратушної. Божому служителю, який витримав усі удари долі і залишився вірний небесному покликанню.

Боже, шляхи що даруєш нам — диво!
Мудро ведеш кожний день. Справедливо
Різні обставини нам посилаєш,
Віру небесну святу оживляєш.

Брат, що насичений днями вже був,
Муж, що страждання на ділі відчув,
Якось прожитим життям поділився,
Хоч був сліпий, але серцем дивився.

Ще у дитинстві він втратив свій зір.
О, це нелегко, слухач мій, повір.
Втім, Адонай і на це мав свій план,
Бачив Всевишній і біль той, і стан.

Богу брат серце невдовзі віддав,
Хоч із хрестом, але ввись прямував.
Скарб найдорожчий у Бога знайшов:
Юний Дмитро до Сіону пішов.

Вірою жив, на Творця покладався,
Хоч був сліпим, та ніяк не здавався:
«Пастир — Господь, все Йому віддаю.
Він — забезпечення. Так от живу».

І на роботі так вміло справлявся,
Що й пан начальник цьому дивувався.
Хист до усього отримав від Бога —
Дивна була для Дмитра допомога.

Проти диявола був він у битві,
Та перемогу з небес у молитві
Бог милосердний не раз посилав,
Міцно надію на Бога поклав.

Влада радянська свій меч підіймала,
Віру, надію зламати бажала.
Часто наклепи Дмитру вслід кидали,
Методи різні завжди підбирали.

Лекції партії успіх не мали,
Лектори підступом знищить бажали.
Та не вдалось, бо ж об’явлення мав —
Дар знання Слова Господь дарував.

Хоч і не мав змогу Слово читати,
В пам’яті здатний все був зберігати.
Бог розуміння втім істинне дав:
Розділи Біблії брат цитував.

Що ж, атеїзм свій відбиток поклав:
Біль та неправду не раз брат пізнав.
Та не вдалося зламати Дмитра,
Розпад Союзу — закінчилась гра.

Божий народ атеїзм пережив,
Двері свободи Бог людям відкрив.
Скільки подібних, таких як Дмитро?
Тисячі слуг переплавку пройшло.

Друзі, це приклад Христової віри,
Мали б ми святість і велич без міри
В Церкві сьогодні також потрудилась,
Хвиля пробудження знову з’явилась.

Гори гріха нам підвладні були б,
Діюче словом у світ понесли б.
Є нам до Кого свій зір направляти,
Божих дарів церкві цій ревнувати...

Вчора, сьогодні, навіки незмінний,
Намір Ісуса благий та безцінний.
Серце звільнити — суть Божа мета,
Друже, віддай ти його для Христа.

Что пожелать тебе, мой друг?
Ведь ты внимательно читаешь.
У Божьих деток много слуг,
О ангелах ты много знаешь.

Пусть Он всегда тебя хранит!
Вот пожеланье к дню рожденью.
От беззаконья защитит,
Стремись к познанью, откровенью.

Все мысли в небо направляй,
Покой там есть от суеты.
Всегда к Творцу в мольбе взывай —
Морей жемчужина ведь ты.

Эти строки написаны благодаря упованию которое дает Господь в 1 Цар. 30:7: «Но Давид укрепился надеждою на Господа Бога своего…» И которое в один день стало действительностью.

О горе мне, горе! Душа унывает!
Суда без пощады с небес ожидает.
Зачем я родился? Не уж чтоб страдать?
Что делать мне надо, где выход искать?

Мое беззаконье к земле прижимает
И мысль о суде с наказаньем съедает.
Все слезы, что были, я ночью пролил,
Тянуть эту ношу не хватит уж сил.

Иссяк на расцвете я жизни своей,
Становится страшно, ужасно, больней.
О, смерть! Среди дня ты меня победила,
Как страшно подумать, что сердце сразила!

«Не уж на всю жизнь я останусь рабом?
Не уж мне вовек не расстаться с грехом?» —
Спросил у нее. А в ответ тишина.
Все, чаша смятенья до края полна.

В тисках Отчаянья прошли мои дни,
С Сомненьем надолго остались одни.
И цепи Уныния сильно держали.
О город Душа, как тебя осаждали!

А страхом Диавол удар наносил,
Слуга Недоверие верно служил.
Он душу без жалости сильно терзал,
К петле разум грешный не раз подстрекал…

О горе мне, горе! Душа унывает!
Наверно Господь и меня осуждает?
А может остался надежды росток?
Мне стало бы легче, хотя б на чуток.

О где же искать тот прощения путь?
Где сердцем, душою смогу отдохнуть?
Кто снял бы одежду порока с души?
Спаситель мой, Боже, скорей поспеши!..

Я слышал, что милость стоит над судом,
А также, что грех был распят со Христом.
Быть может, ответ на Голгофе нам дан,
Где крови потоки струились из ран?

О, да! Что же раньше сего не постиг?
Явился Господь, откровение в миг
Во внутренность сердца так нежно вошло,
Как будто от века оно здесь жило!

Пороки скрывать от Творца не желаю —
С повинной скорее к Нему прибегаю.
И ночью всю сущностью свою изливал,
Он слушал с участьем и боль разделял.

Утешил Ты душу так дивно мою,
Поэтому, Боже, осанну пою.
Найду для души в Слове жизни покой,
Как благо, что вместе идем мы с Тобой.

Спасенье нашел, Боже правый, в Тебе,
Прошу, привлеки мое сердце к Себе!
Хочу быть навеки Господним рабом,
А также расстаться с проклятьем, грехом.

Ты помыслы чистые в сердце мне дай,
Лишь так я увижу потерянный рай.
Гармония может порок побороть,
Пусть станет дух выше, понизится плоть.

И Ты научил открывать все Тебе,
Страданья и боли в сердечной мольбе.
Поэтому, Сильный, Ты наша скала;
Да будет Единому Богу хвала!

Господь мой, Ты сам мне слова сии дал,
Подобно Варуху я их записал.
Как благо деянья Твои возвещать,
Достоин Ты славу во веки принять.

Весна прийшла. Така жадана.
Зійшла з небес неначе манна.
ЇЇ чекати вже втомився,
Але у ній Творець відкрився.

Весна прийшла. Все відновилось.
Як для життя немов з’явилось.
Я дякую Творцю за тебе,
Візьми поближче лиш до себе.

Весна прийшла, моя подруга.
У ній зникає смуток, туга.
Природу з сплячки пробудила,
Подарувала навіть крила.

Весна прийшла. Дала суцвіття,
Серця втішаєш крізь століття.
В тобі наснагу я черпаю,
Об’явлення з висот чекаю.

Весна прийшла. Натхнення знову
Принесло злет перу і слову.
Шедеври ти дала мені,
Як залишилися одні.

Весна прийшла. Птахи співають.
Прихід у співі величають.
Як дорога мені весна,
Багато бачила вона.

Колись мене ти утішала,
Коли душа моя страждала.
Проміння ніжно так плекало,
І розділити біль бажало.

Сердечна рана зажила,
Ти втіхою в той час була.
Завжди чекаю твій прихід,
Приємний він залишить слід!

О весно, хто тебе створив?
Прекрасним даром наділив?
Хто силу дав для воскресіння?
О, де взяла, прекрасна, вміння?

О так, це Він — Творець святий,
Що Був і є всякчас живий.
Це Бог благий тебе створив,
Премудрість і в тобі відкрив.

Мій друже, стань ти як весна.
Прекрасним, ніжним як вона,
Повір в небесне воскресіння —
Прийми з висот благословіння.

Поезія написана після перегляду кінофільму «Страждання Христа»

Звершилось. Гроб вже був пустий.
Життя вернулось в тіло. Він живий.
Почувся вперше голос із небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Апостолам являвся сорок днів,
Він Божу волю виконать зумів.
Пронісся голос слави до небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Гріх світу влади вже не має,
Вогонь Христа в серцях палає.
Хай голос Церкви лине до небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Мій друже, Господь — це безмежна любов.
Вона — повнота у всіх сферах життя.
І там, на Голгофі, пролилася кров,
Аби ти до Бога вернувся. І знов
Пізнав досконально де сенс та буття.

Радій, любий друже, у Бозі постійно,
Як радість з тобою чи горе прийшло.
І як би не було в думках безнадійно,
В молитві скажи все Ісусу спокійно,
Щоб затишно Духу у серці було.

Будь благословенний постійно у Бозі,
Читай Його Книгу премудру, святу.
Щоб Пастор благий на життєвій дорозі
Зустрів і тебе із єлеєм у розі —
Віддай все життя на служіння Христу.

Потоки натхнення черпаю у Бозі,
Без Нього нічого робити не в змозі,
Він Пастир людей на життєвій дорозі.

Потоки пісень, де характер Твій бачу,
В ті миті чудові від радості плачу,
Бо ж знаю Премудрість — Супутницю зрячу.

Потоки свідоцтв часто в серці складаю,
Твоє керівництво в людині вбачаю,
Про кожного дбаєш, Одвічний, я знаю.

Потоки молитв, де черпаю наснагу,
На вічність в той час Ти звертаєш увагу,
А з часом потоки зійдуть на бумагу.

Потоки віршів, де Ти також присутній,
Мій Дивний, Прекрасний, Творець Всемогутній,
Натхнення прихід втім завжди незабутній.

Чи зможу я виразить вдячність вустами?
Чи зможу сягнути у небо словами?
Ти слухаєш тих, що палають серцями.

Вся слава нехай лише в небо несеться,
Із чистих сердець лиш потоками ллється,
Твоє все сповна до Христа повернеться.

Ісусові очі до нас, до творінь,
Він в змозі розсіяти будь-яку тінь,
Мій друже, стань ближче до Бога. Амінь.

P.S. Складність подібного роду поезій, на відміну від звичних нам чотирьох рядкових, полягає в тому, що потрібно в трьох рядках виразити завершену думку. Це не завжди вдається зробити досконально. Втім, чи вдалося це в даній римованій мові — судити вам.

Народ, проснись! Ты спишь средь дня!
Скажи, в чем смысл бытия?
Не уж лишь в том, чтоб умереть,
От жизни лучшее иметь?

Не будь подобный массе серой,
Ты развернись — возьми все верой.
Для Бога ты открыть во всем,
Глубокой ночью, светлым днем.

Не уж ты грех не ощущаешь?
От Бога ли его скрываешь?
Растленье плоти лишь вокруг,
Спеши скорей лечить недуг.

Среди грехов, среди разврата,
Ты побежден, во власти злата?
И круг друзей тебя манит,
Карьеру быструю сулит?

Не в этом смысл. Я здесь бывал.
И все мирское ощущал.
Поверь, что это все пройдет,
И мир сполна свое возьмет!

Тебя манит мечта мирская?
Настанет время, и, страдая,
В ненастный день одно поймешь,
Что все мирское — грязный грош.

Ты странник здесь, мой друг, поверь,
Когда-то Бог закроет дверь,
И в мир иной ты перейдешь,
И пред судилище придешь.

Что скажешь там Творцу в ответ?
В грехе прожил десятки лет!
Тогда себя осудишь сам:
Твой обвинитель — стыд и срам.

Возможно, ты себя узнал,
Как быстро строки прочитал,
И скорбной мукой весь объят.
Не уж поник твой милый взгляд?

Спешу сказать, что выход есть!
Забудь обман, отбросив лесть,
Паденье Богу расскажи,
Пороки сердца покажи.

И после ты — вовек прощен,
Для новой жизни воскрешен.
«Храни же святость каждый час», —
Велит тебе Господний глас.

Запомни, ты предупрежден!
Хоть может резким был мой тон,
Но все же выбор за тобой;
Прими Христа — и будь живой.

Чувствованья сегодня пережил от Тебя,
Мой Господь, мой Иисус подарил их любя.
Слово Божье упало — взрастило зерно,
И теперь мое сердце Тобою полно.

Хоть и тяжесть грехов я своих ощущаю,
Ты придешь, Ты простишь, Ты утешишь, я знаю.
Боже Чудный, Прекрасный, я этому рад,
Ведь душа после скорби — напоенный сад.

Ах, как благо в объятьях Твоих пребывать,
Все болезни души лишь Тебе изливать.
Ты как опытный врач все услышишь, поймешь —
И всю тяжесть порока от сердца возьмешь.

Дай мне разум небесный Тебя прославлять,
Научи лишь к Тебе во все дни прибегать.
Слово Жизни несет нам всю суть и всю соль,
Так желаю исполнить Твой план — свою роль.

Жизнь, как бываешь порою ненастна.
Жизнь, как бываешь порою опасна.
Вот, как сегодня, я скорбью объят,
Будто обрушился горести град.

Все, что я сделал плохого доселе,
Знает подробно Господь в самом деле.
И ничего я скрывать не желаю —
Милость с небес лишь в мольбе ожидаю.

Что ж, оправданью тут места не дам,
Сам виноват был порою, упрям.
Дай наказанье спокойно нести,
Что б не иссяк сам от боли в пути.

Боже, вся жизнь от Тебя мне дана!
Горесть наукой порой суждена.
Вот и урок из сего извлекаю:
Что раньше сеял — сейчас пожинаю.

Дай в эти дни пред Тобою склониться,
Ты научи лишь Тебе покориться.
И с сожаленьем грехи все открыть,
Боже, ты знаешь, так хочется жить!

Все же надеюсь, что милости луч
Вновь воссияет. И тяжесть средь туч
Снимешь в момент. Это твердо я знаю:
Чудный Господь, на Тебя уповаю.

Сьогодні день у нас чудовий,
Сьогодні тиждень маєм новий.
Цей літній ранок — наче казка,
Для нас настав, як Божа ласка.

Як я за вами заскучав,
Приїхать в місто поспішав.
Люблю прекрасний колектив,
І з вами разом знов ожив.

Рядки лягають на папір,
І от, напруживши свій зір,
Я річ прекрасну зрозумів,
І записати вам зумів.

Життя — це розмаїття фарб,
Воно прекрасне наче скарб.
Життя, прекрасне та чудове,
Нехай покаже нам щось нове.

Цінуйте те, що кожний має,
Про інше хай Господь подбає.
Минуло все, минула втома.
Я знову в Києві, я вдома.

Зима. Почувся крик дитини.
Нове народження людини...
Для Бога цінність дивну мала —
Христу життя душа віддала.

В житті по-всякому буває:
Хвороба теж тут місце має.
Тоді здавалось: «Бог забув,
Молитви Він мої не чув».

В години ті на схилах кручі,
Коли вітри ревли могучі,
Ісус про тебе пам’ятав
І ні на мить не забував.

Можливо ближні ображали
В години ті не співчували.
Але згадай страждальця Йова,
В кінці страждань його — обнова.

Нам планів Божих не збагнути,
Не в змозі ми їх осягнути.
Але вони — це просто диво,
Кінець очікуй терпеливо.

Є шлях ім’ям Вузька Стежина —
Це вірний друг християнина.
Його кінець — гора Сіон,
Це істина і це не сон.

Свічки погаснуть, тиша стане,
Для тебе нова мить настане.
Ти знов слова ці прочитаєш,
Для себе щось нове пізнаєш.

А в твоїх дивних двадцять п’ять
Одне лиш хочеться сказать:
«Тримай свій шлях у височінь,
І з Богом будь завжди. Амінь»

Мій друже, ти глянув на білу бумагу,
Цей вірш привернув твою пильну увагу.
Читай, не соромся, до тебе ця мова,
Звернемось сьогодні до Вічного Слова.

Є Той, що бажає до тебе прийти,
Є Той, що бажає від пекла спасти.
А ти відчуваєш себе позабутим:
Від ніг до чола важким ланцем окутим.

Можливо, в житті ти усе скуштував,
Можливо, в Содом ти весь час прямував.
Всі радості світські тебе не втішають,
А прийде лиш горе — всі друзі тікають.

Можливо, ти зрадою сильно побитий,
Можливо, ти болем та злом був убитий.
Чи може у ямі сидиш ти глибоко,
Тобі там так сумно і так одиноко?

Тоді знай одне, що я теж там бував,
І весь той тягар на собі відчував,
І знаю, як страшно у ямі тій бути,
«Ти вартий лиш смерті», — слова завжди чути.

Ти хочеш десь радість велику знайти,
Стежиною щастя в житті лише йти,
А милість та радість далеко тікають,
Неначе тебе, любий друже, не знають.

Але про Голгофу я хочу згадати,
Про милість безмежну Христа розказати.
Він може у яму до тебе спуститись,
Він згідний над грішником низько схилитись.

Він там, на хресті, в Палестині висів,
І в муках великих Він пити хотів.
Ісус добровільно страждання прийняв,
На плечі свої Він гріхи наші взяв.

Отож, маєш право звернутись до Нього,
Звільнитись від пут, від гріховного всього —
Спаситель дарує тобі каяття,
Пізнаєш з Ісусом ти нове життя.

Одне лише хочу до цього додати,
Пораду сердечную, друже мій, дати:
Коли пустота твоє серце спіткає,
Згадай, що заблудших Спаситель чекає.

Мій друже, коли ти пізнаєш Христа,
Хвалою наповнить твої Бог вуста.
І ти піднімешся у вись, в далечінь,
І радість буде із тобою. Амінь.

Объяли сердце мое муки,
С мольбою к Богу прихожу.
Нет, не хочу с Тобой разлуки,
Ведь Богу Вечному служу.

Обида сердце окружила,
К Тебе взываю: «Помоги!»
Ведь у Тебя есть только сила,
Овцу от волка сбереги.

Здесь нет ошибки человека,
Не винен он, не в нем вина.
Да! Это я слепой калека,
Грехом душа моя полна.

Желаю сердцем умилиться,
Познать небесную любовь.
О, дай Господь, в Тебе смириться,
Небесный вкус отведать вновь.

Дай слезы, Бог мой, покаянья,
Прости, что место дал врагу.
Мне нету в этом оправданья,
Я сам подняться не смогу.

Но взоры к небу поднимаю,
И верю, что простишь сполна.
Дождь благодати ожидаю,
А благодать уже видна.

Благодарю за очищенье,
За истину и благодать.
Хочу любить Твое творенье,
И в будущем Тебе внимать.

Господь ще дасть служіння Духа,
Хай чує той, хто має вуха.
Він виведе з Єгипту, з ночі,
Хай бачить той, хто має очі.