|
-Головна -Вірші -Проза -Бібліотека -Лінки -Гостьова книга -Форум -Про сайт |
![+til*koROCK+ [тільки рок-музика]](http://www.tilkorock.com.ua/images/tilkorock2.png){kind=small}
|
Ми готові до співпраці! Щоб ваші творіння були виставленні у нас на сайті ви повинні їх відіслати на Vovanada@ukr.net із вашими творами і інформацією про вас. |
| Рейтинги і каталоги: |
| |
Ганна Нужна:Контакти: e-mail: nuzhna@bigmir.net, ganna_nuzhna@ukr.net сайти: www.ganna-nuzhna.narod.ru місто: Київ * * * Це ще зима, чи тільки сон? У глиняному небі Зірки виблискують давно І щиро так. Ось ледве Торкнулась мить Німих прозрінь, Відвертих, непокірних… І навіть радісно, якби Не було все так гірко. Це ще зима, чи тільки сон Прозоро-тихих вулиць? Та, може, нагадає про Незнаність і байдужість. Ще крапельки тіней та снів Застигли у хвилинах, Так все недовго - Час прийде розтануть у промінні. Долини мрій такі близькі, Обплетені туманом, Їх відображення сумні В думках малює ранок. * * * Свідомо-терпкий спогад Минулі дні ховає У сітку з білих літер, Що знаю і не знаю… Де місто знов розтануло - Сузір"я з пластиліну, Набридло в кожній дії Шукать чиюсь провину, І вперто сенс вбачати В словах наскрізь брехливих… До чого ж повертатися? Там і так усе важливе. Знов хочуть, щоб ми вірили У гру тих слів, як завжди, І навіть трохи соромно Казати людям правду. Нехай живуть у мріях, Хоч там будуть щасливі, То вже моя біда, Що так сама не вмію. Свідомо-терпкий спогад Ще треба зрозуміти, Минулі дні дістати Із сітки білих літер. * * * Місто далеких вогнів, Що впало на мої долоні, Кристали непрожитих днів Будинкам чухають скроні, Повітря згасає, холоне… Тане вечір, а я одна Тут, на дні міської безодні Знаю, що стаються дива Та не зі мною і не сьогодні. Місто далеких вогнів Скидає із себе листя, Долоні, як спогади млисті, Вирізьблені на тлі доріг. Пливуть мрії, стихають пісні - Невідомих споминів звуки, Що як тінь на холодній стіні… Ловлять вогники мої руки. Місто далеких вогнів Хитається за туманом Уламки, неначе сни, Лишились навіки з нами Щоб своїми гріти слідами. Зірки втомились бігти за мною, Знесилені цією безглуздою грою М?ста, що крізь пальці тече… * * * Прозора тінь вітру ховає обличчя За кригою днів осінньо-ламких, Тут голосами ще марять хвилини, В яких присмак слів непомітно затих. Побачити щось незабутнє й незнане Хотілося, може, але так давно Втікали думки за нічними вогнями, Де в сяйві небес розтануло скло… Неначе й забула все, що не здійснилось, І розпач сховала у сітці з годин, Здавалось, мине й це, як літо настане, Загубиться скоро у плетиві стін, Та біль не минув, зостався як спомин, І мрій вже немає, лишилися сни, Куди ж ми йдемо, кого все шукаємо, У світі, де всі навіки одні? Слова вже згоріли, а попіл мовчання Сховати не зможе отих почуттів, Які вже давно зайвими стали Для вас, людей міста далеких вогнів. Проміння гілок за обрієм гасне, Та видно іще неба очі сумні, Збагнути б нарешті, кого ми шукаємо У світі, де всі навіки одні. *** Перший весняний спогад Я бачила: весна вже прийшла, Тільки місто про це не знає, Воно біжить кудись невпинно, Втікаючи від раю. Я бачила весну, Що метеликом жовтим літала Над сірими вулицями, Де сніг щойно розтанув. Колись давно була зима, Але тепер це все минуло. Така дивна пісня… то співає весна, Але місто її так і не почуло. * * * Жовтих днів пусті дороги, Краєвиди позникали, Бо відтінки заплелися Напівтемними нитками. Дощ іде, не пахнуть квіти, А вузли доріг частіше Зустрічаються під вечір, Так було, але раніше. Нерозгадані, непізнані Йдуть ізнов у мить-світанок Мої мрії, сни, слова І той сніг, що вже розтанув. І те небо, що вже стало По-вечірньому прозоре Хоче йти за ними слідом: Ранок буде ще нескоро. * * * Зронивши осінь вглиб душі Втікають сни крізь скляні грати, Сплелися промені-дощі Їм треба снігом стати. Слова такі прості Сказати я не в змозі, Чому для них - це щастя, Для мене ж - тільки сльози? Гойдались краплі за вікном, До ранку з вітром танцювали, А місто, що неначе скло, Тебе від мене десь ховало. Слова німі й безликі По стінах розкладала, Раніше знати не могла я, Що їх буде замало. Цвітуть вночі над зорями Свічок вологі квіти, А я не сплю та мрію, Не знаю як вчинити. І вірю, що колись я, Здолавши тенета слова, В очах ціл?го міста Побачу тебе знову. * * * Тремтів самотній вогник Над чорними зірками Нічних і згаслих вікон. Йому ще не сказали Про темінь непроглядну, Що всюди розповзлася, Що посвітлішать ладна Аби лиш загасити Той вогник, що самотньо Вдивляється у безвість, А навкруги - безодня |
