|
-Головна -Вірші -Проза -Бібліотека -Лінки -Гостьова книга -Форум -Про сайт |
![+til*koROCK+ [тільки рок-музика]](http://www.tilkorock.com.ua/images/tilkorock2.png){kind=small}
|
Ми готові до співпраці! Щоб ваші творіння були виставленні у нас на сайті ви повинні їх відіслати на Vovanada@ukr.net із вашими творами і інформацією про вас. |
| Рейтинги і каталоги: |
| |
Глорія:Контакти: ICQ: 388434336 e-mail: Gloria182@bigmir.net Місто: Київ *** Твой бокал уже полупустой Ты и не знал, что яд с тобой пили Ты не со мной, я не с тобой И никогда мы вместе не были Так почему в сердце тревога Наша любовь, как река растеклась Наша игра не удалась… Те испытанья, что посланы Богом Наверное, нам не суждено пройти Три смерти в жизни - это так много Тебе будет легче просто уйти Ты в эти сети не попадайся Выбраться из них потом будет трудней Иди по миру и людям улыбайся О том, что было, никогда не жалей Ты сохрани тот букет сирени Пусть так и никто не благословил нас Красивой парой мы стать не сумели Что-то менять поздно сейчас И никогда уже вместе не будем Ты не со мной, я не с тобой Пусть меня не судят строго люди Ведь мой бокал совсем уже пустой *** Чому так сумно склалось Чому вона не дожила До того часу, коли б убралась У білосніжне те вбрання? Проводжають мати й тато Їх у далеку тую путь, Й питають Бога: чи жити варто, І як без них тепер їм буть... Без неї ми осиротіли, Без неї сонця вже нема. О Боже, вона так жить хотіла, Самим життям вона була сама. Закрила ясні свої очі, І слова не промовила до нас, І тепер у снах ми бачимось щоночі На жаль, назад не повернути час... Назавжди склала свої ніжні руки, Навіки впала в cон міцний, Батькам лишила тільки муки. Чому Бог несправедливий такий? Тебе ми будем пам'ятати Такою як була в останній раз Нестримний біль серце відчувати Ще буде довгий, довгий час. (Присвячено Марецькій Ярославі) *** Последний раз глаза твои увидев, Жизнь остановилась для меня. Последний раз себя я ненавидев, Боялась, что еще люблю тебя. Люблю, зная, что меня не любишь И сердце отдано другой, Безразличным взглядом душу мою губишь, Теперь я знаю: мне не быть с тобой. И никто и никогда на свете Не будет любить так, как я тебя, И чтобы не шептал мне ветер, С тобой потеряла я себя. *** Нове життя ніяк не почнеться І я не знаю, скільки ще чекати. Я так надіялась, що все минеться, Що зможу скоро спокійно спати. Сьогодні я одна, а навколо люди Сміються, плачуть, говорять і мовчать. Я відчуваю себе ніде й водночас всюди, Я ще учусь усіх і все прощать. В кімнаті стоїть букет троянд з ароматом ніжним, А через тиждень це буде лиш сміття. Липневий ранок для мене стане сніжним, Сніжним стане усе моє життя. А дощ іде і вітер злісно віє, В душі буяє страшенний ураган Кудись за обрій летять всі мої мрії, А серце плаче від кривавих ран. Я сиджу й сумую вдома Ніхто не поговорить, не втішить грудей стук. На серці в мене нестерпна втома, А на устах гіркий застиг сумної пісні звук. *** Безліч питань, безліч подій, Безліч таких, що не мій І я нічия - не потрібна нікому, Чому придаю цьому значення вагоме? А все навкруги буяє, біжить Лиш я не встигаю, постій же на мить. Щастя заховалось, його не знайти Чому все так сталось, куди дівся ти? Зберу я букет - він стане вінком. Як я хочу побачить тебе за вікном, Як хочу почути тихий голос твій. Чому так далека реальність від мрій? І знову біжу я на образ твій Десь в далечі ти такий мій і чужий, Але розвернусь я і буду тікать Від твоїх вмовлянь, від твоїх проклять. *** Сорвать бы с себя маску И посмотреть в глаза, На чистый лист разлить бы краски, Чтоб было будто бы слеза. Сорвать бы лепесток сирени, По ветру его пустить. Нет трудней мишени, Чем сердце, что грустит. Я подарю тебе букет Из росы и солнечных лучей, Я подарю тебе цветов привет И воздушных облаков ручей. Но мой подарок оценить не сможешь, А он для меня очень дорогой. На мою руку свою ты не положишь И под дождем пойдешь себе домой. *** Як так вийшло, що ти змінився Ти став чужим, не тим. Можливо ти десь помилився, А може то спочатку був не ти. Та ні, я тебе чудово знаю Сьогоднішній ти - не ти. Я знаю, бо тебе кохаю Та не помічаєш цього ти. Я хочу тебе повернути, З тобою поруч по життю іти, Ніяк не можу я збагнути, Як сталось так, що ти - не ти. Як сталось так, що з тобою інша? До тебе говорить, слухає тебе. Чим я була для тебе гірша, Що ти так зухвало забув мене? Так забув, що не мовиш слова, В очі не подивишся мені. А я благаю Бога знову, Щоб душу повернув тобі. Ту душу, що всьому раділа, Що щирою була весь час, Що своїм теплом так мене зігріла Та твій вогонь уже погас... Я холод в серці починаю відчувати Та віра у кохання була дарма. Тебе потрібно забувати Свідомість розуміє: тебе нема... *** Не зможу тебе я цінувати, Моє серце досі у Його руках. Лиш Його мрію цілувати, Лиш до Нього полечу як птах. Нехай Він з іншою десь ходить. Нехай її цілує, дарує їй любов. Але мені це не перешкодить В думках буть поруч з Ним знов і знов. Нехай сміється, коли я плачу. Нехай живе своїм життям. Але щораз як я Його побачу Усе, крім Нього, стає сміттям. Не зможу тебе я цінувати, Мої думки досі з Ним. Із Ним я хочу засинати І прокидатись лиш поруч з Ним. *** Мне другой теперь не нужен, Я тебя нашла.... Как долго и в жару и стужу, Через преграды к тебе я шла. Глаза - наполненные небом, В душе твоей я вижу свет. И кем бы ты там не был, Другого такого в мире нет... Сердце мое - рубленые раны, Моя душа - измучена тоской. Зачем они ушли так рано, Не взяв меня с собой?.... Ты зажег небесные свечи В мрачной крепости моей. И покоем укрыв мне плечи, Разбудил от сна улыбкою своей. Говорю тебе СПАСИБО за то, что ты есть , Говорю тебе СПАСИБО за то, что живешь. И это не лесть, Это не ложь....................... *** Чому так несправедливо... Серце рветься на шматки. Спочатку все було красиво, Та зруйнував усе це ти. Я відриваюсь від світу цього, З тобою поруч не хочу буть. Не зміг відчути болю того, Не зміг мене тоді почуть. Снігом серце замело, В души моїй тепла немає. Як тяжко мені тоді було... Ліків від болю цього світ не знає. Ти з іншою смакуєш життя Й за тебе я щаслива. Чомусь з-під ніг втіка земля, Чомусь любов така зрадлива. Там за вікном - липнева заметіль, Усе зеленню так грає. А на моїй душі нестримний біль Як втішить серце я не знаю... *** Я свою боль хочу выплакать тебе, Но мои слезы грузом упадут на плечи. Лишь кусочек покоя оставить бы себе. Хочу, чтоб потухли помянные свечи. Я так хочу, но тебя сейчас нет. Туман тревоги душу обвивает. А за окном спешит ко мне рассвет, Лучами солнце сердце обжигает. Я каюсь о своих грехах, Я каюсь и прошу прощенье. О Боже, ну продай же знак, Что ждет меня: Любовь иль Отвращенье? Только я вижу, как я умираю От глухой тишины твоего молчанья. Об этом Бога сегодня заклинаю, Забывая о прощании... Ты можешь стать моим героем, А можешь быть сдавшимся бойцом. Можешь убить меня зноем, А можешь новой жизни стать отцом. *** Чудовий час для починань, Для того, щоб знову народитись, І відійти від тих повстань, Які самі робить навчились. В повітря кисню я позичу, Сміливо крок вперед зроблю. В цій справі успіху тобі я зичу, Бо націю свою люблю. Дива просити годі в Бога, З честю йди до своїх мрій. І скільки буде сили й змоги, Обличчям вниз падати не смій. Ти дитя землі святої, Ти пелюстка України, Ти джерело любові тої, Що в сади перетворює руїни. Пережили і біль, і страх, Ми знаєм радощі і сльози, Відчули перемогу й крах Та ми прогнали всі ці грози. Ранок. А Україна вже не спить. Увесь народ сонце зустрічає, І я бажаю, щоб ця мить В єднанні всіх людей тримає. *** Как много боли в сердце затаилось, Сколько предстоит выплакать мне слез. Как жаль…но все уже свершилось, Не видеть теперь нам тех заветных грез. Каждый в театре своем играя, Пытается истину всю скрыть. А я с горечью, но понимаю, Что счастливой мне уже не быть. А он с утра надевает маску, Ходит целый день не со своим лицом. И все рисуя в светлых красках, Забывает, что родился подлецом. Вот так живем мы существуя, Гнемся перед чужым указом. Другие же свободою рискуя, Верят в каждую лидерскую фразу. Вот они - побежденные герои, Непредающие ни одного бойца, Проверенные и мороз и солнечным зноем, Герои, что всегда идут до конца. *** Мої сни розтлумачить не зможеш, Кудись за обрій вони понеслись, Я знаю: в цій битві ти переможеш, Та трофею від мене ти не проси. Я бачу перед собою перепони, Та що поробиш - треба іти. Не зупинять ні накази, ні заборони, Лиш позаду залишився б ти. У тебе є своя опора, Вона підтримує тебе. Від тебе я лечу, мов хвора, Я переживу, лиш не торкай мене. В ночі про тебе перестану думать, Зі снів своїх тебе я прожену, Твої слова не буду більше слухать, Можливо я себе так обману... *** Ти - це не цей і не той, Просто тебе я ще не зустріла. Але я так хочу бути з тобою, Прийшов вже той час, коли захотіла. Десь там вдалині ти глянеш на небо, Десь там вдалині ти сидиш на вікні, І думаш: невже це так треба, Щоб колись ти зустрівся мені. Я чую спів твоїх думок, Відчуваю тепло твоєї долоні, І шлю бузкового аромату струмок, Так хочу я бути у тебе в полоні. Я знаю: настане той час, Коли мої очі зустрінуть твій погляд, Відтоді щось спільне почнеться для нас, Навіки з тобою буду я поряд. Я знаю: ти десь є.... Живеш своїм ти існуванням. Я вірю, що знайдем ми своє Те справжнє і щире кохання. *** Той подих лісу почула я відразу, Той погляд вітру відчула на собі. Я так щиро мрію, що одного разу Частину свого світу відкрию я тобі. Я хочу так заснути в обіймах океану, Почути ніжний шепіт дикої води. Від погляду твого відразу я розтану, Душа замре від твоєї тихої ходи. Мені потрібен твій ніжний теплий дотик, Мені потрібно й своє віддать тепло. Я в неба запитаю: "Хто ти?" А в відповідь почую: "Не те, що вже було." Ранок новий день внесе у цей світ. Досить з мене сліз і страждання. Розтане нарешті безтурботності лід, В моє життя завітає кохання. *** Ніч прийшла, Посіяла морок. Тебе я знайшла І страждаю від того... Сонце не встане. Тебе тут немає. Чекати не стану. Тебе вже не знаю... Тінь на обличчі Слізьми вже не змити. Тебе так я кличу. Та краще лишити... Життя починаю І знову, і ще раз. Тепер я все знаю, Не буде ніколи нас.. *** Подивись у мої сльози, Вони все тобі розкажуть. Не спугнуть мене ці грози. І як жити не покажуть. Прочитай думки шалені, Вони дивом просочились. І ті очі, що зелені Мені скажуть: "Помилилась". Лиш почуй мої ти кроки, Мов трава співає зорям. Буду вічно, сотні років Писать листи тобі я з горя... Ти прийди до місця того. Ти дивись, читай і чуй. Не проси прощення мого, Ти живи, а не існуй... *** В мовчанку ти зі мною граєш. І так спокійно засинаєш... І сонце й небо - все для тебе. Лиш крику луна в душі у мене.. Ось вітер новий день приносить. Собі я скажу вкотре "Досить!!!" Як сніг піде, в нього пірну я. На що не глану все руйную... Я сонцю в очі подивлюся. Тихенько небу помолюся. Попрошу щастя я для тебе. Шматок тепла візьми від мене. Я ангелу чорному лист напишу, Зізнаюсь у тому, що грішу. Неможливо кроку назад ступити. Тебе я мушу розлюбити... *** Той ніж, що в серце так встромився, Проймає до кісток. Мабуть то Бог мій помилився - Дозволив першій зробити крок.... І кров по тілу так стікає, Та болю зовсім вже нема... Лиш думка розум обпікає..... Мене чекає небес тюрма....... *** Старенький міст, по ньому люди ходять. Гублять повсюду турботи дня. Ті ангели ночі все для тебе зроблять, Ті біси ранкові, що їх чекала я. На небі стяг блакитний гнеться. А на землі з-під ніг усе пливе. На шиї брудна мотузка в'ється. Так грубо зачепив ти за живе. Вінки усі уже посохли. І свіжих квітів ти не принесеш... Від грудневого дощу волосся все намокло. Шкода мені, що час не повернеш. Старенький міст два береги єднає. Збирає прибиральник турботи дня. Ті ангели ночі, чиїх ім'я я знаю, Ті біси ранкові, яких прогнала я. *** Фінляндіє, чекай! До тебе я приїду! Знайду в тобі душі своєї храм. В руках тримаю Енеїду, А у думках Омар Хайам. Прийду до Лютеранського собору, Вклонюся по-українськи жителям твоїм. Я під собою відчуваю тверду опору. Даю свободу й волю думам своїм. Фінляндіє, чекай! Скоро я вже буду. Презент з України везу тобі. Шматок землі святої взяти не забуду. Не забуть і ти посміхнутися мені. Столиці твоїй аромат вдихну я. В легенях навіки його я збережу. Краєвидами твоїми сум зруйную. "Усе позаду" - собі скажу. Фінляндіє, чекай! З тобою я вже ціле. Дощем вітаєш ранок цього дня. Вчорашня газета - лиш чорне і біле. Чорне і біле - усе моє життя. *** Кому потрібні ці слова? Вони дій уже не змінять... Я вже не та, тепер нова. Нема про що в житті вже мріять.. Напишу листа - Зроблю помилку. Я вже не та - Не схожа на дибілку.. Кому потрібні ті слова? То попіл думок хворобливих. Я вже не річ, я не товар. Достатньо з мене розмов нещирих. Напишу листа - І його вже не відправлю. Кажу ж: я не та. Від цього всіх позбавлю... Кому потрібні твої слова?! Це ж проста алегорія... Я вже не та, тепер нова... На Шалену перетворилась Глорія... *** В полон музичних звуків Потраплю назавжди. У серці чую хворий стукіт. Більш не прийду - мене не жди. У пісні неба я розтану, Розвіюсь вітром по степах. Про тебе думать перестану, Я просто зникну мов чорний птах. Так грубо ранило у душу. І місця тут я не знайшла. Тому усім сказати мушу: Мене нема, навік пішла.... *** Я зникаю, мене нема... Так різко доля напрям свій змінила. Стою у натовпі - сама... Мелодія крику мене звільнила.. Можливо зроблю собі гірше, Можливо залишаю рай... Тут мене не буде більше.. Все як було залишиться нехай. *** В тобі безпеку відчуваю. Його тепер я забуваю... Напишеш ти - відразу посміхаюсь. Лютневих гроз вже не лякаюсь. Ти десь за кілометрами доріг. Спасибі за вогонь, що ти зберіг. За шматочок сонця, що на небі сяє. Нехай ти незнайомець, тебе не знаю. Підеш під дощ узимку ти гуляти.. В душі туга сидить проклята.. На зорі гляну, мріять буду.. Про те, що скоро все забуду... *** Зорі шлях мій оголили.. Тихо шепоче зимовий туман. Все гірке в минулому лишила... Я зрозуміла: твої слова - то лиш обман. Залишу той острів напівлюдний. З одного боку люди, з іншого - нема. Пройду сама цей шлях паскудний. Все, що робила було дарма... Біжить життя по венах руки. Зупинить на мить його так хочу. Піти помріять біля дикої води. Тепер співатиму мавкам я щоночі. Розколовся острів на дві частини. На одній люди, на іншій - нема. Скажи мені, доле, у чому я винна?? Чому все що зробила - дарма?.. *** Крізь ріки болю пропливу. Шматочок спокою знайду. Пірну у океан турбот буденних Втону у втомі від справ шалених. Від крику щоранку прокидаюсь. Холодний чай. Я знову помиляюсь. Думки вчорашні - бентежать кров. В потік проблем пірнаю знов. Відчиняю двері. Вливаюсь у натовпу вагон. Їду на Майдан, а там ти знов... Та йду я далі, вже зіграна гра.. Виставу закінчено, йти далі пора. Нарешті до того місця добираюсь, Де безглуздо так я забуваюсь. Нове життя я починаю, Та біль навік запам'ятаю... *** Й мій світ шалений. Такий буйний, несмиренний... Шалена я.... Та то назавжди Не почую я ніколи тої правди... Шалена я..... Піду з буденності життя І назад не буде вороття... Шалена я ..... Та ти не шалений. Діви рук ти полонений... Мене нема... Назавджи я пішла. Не шукай, То все дарма... *** Криком світ цей розбуджу. Руками небо я розмажу. Тихенько підійду, тобі скажу: У цей світ прийшов ти нашо?? Снігом вкриюсь і засну.. Впаду у колодязь диких снів Забуду про свою весну.. Оту весну, яку ти не схотів.. Зимовий дощ змиє мою втому. Так хочу в дикий ліс пірнути Не можу знов сидіти вдома. Так тебе не зможу я забути. О Боже, як далеко та гітара.. Що так вночі спокою не знаю Я біль цю вже відчувала І імунітет на це вже маю. Місячне світло в очі заглядає.. Я вже не сплю... Лиш засинаю... Тебе навіки залишаю... *** Так щиро люди в очі брешуть, Так відкрито маски натягають. Подають солоне спершу, Потім все у сіль вмокають. Так чітко ролі поділили. Хто принц, а хто принцеса. Й інших не обділили. Клоунів та слуг доучивши до процесу. Тепер кожен на місці своєму. Та я свого тут не знайшла.. Тому бажаю щастя тому... В царі хто вибравсь.....я пішла... *** В останній раз ми тут, на краю.. Над нами стеля блакитного неба. Тобі я кажу: вже не люблю. В життя мого двері стукать не треба. Для нас цей день - останній. Прошу у очі мені подивись. Спитаєш: чому я йду так рано..? Та просто хтось з нас помиливсь.. Попереду ніч і я не боюся. Між нами виросла стіна. За тебе я вже не борюся, Лавровий вінок одягає вона... *** На чорта в цьому світі жити, На чорта просто існувать...?? Посохли похоронні квіти, І свічки давно вже не горять. Лиш морок душу обіймає, В труні лежиш - мов спиш.. Не вірю я, що тебе немає.. Не йди так, хоч запах свій залиш. Так важко вранці прокидатись. Так важко знову кудись іти.. А чи не легше просто здатись Й помчати туди, де ти?! Десь за обрієм тебе зустріну. Тихенько до плеча прижмусь. Й так навіки я застигну. За нас я пеклу помолюсь. *** Розриває моє тіло втома і біль. На рани так грубо розсипали сіль. Нестерпно.......Кричати так хочу. Від дум шаленію, не сплю я щоночі. Буденність плинністю вбиває. Кінець життєвий я вже знаю.. На дах я лізу світанок зустрічати. До хрипу буду там кричати. Та тиша просто убиває.. Від суму руки собі ламаю.. Усі слова, що мала я сказати. У землю закопаю, ніхто не буде знати. Замовиш вінок із троянд сніжних. Та не відчую вже пелюстки ті ніжні. Я просто вже не чую - засинаю.. У інший світ самотньо поринаю.. *** Так холод мою шкіру обпікає По мокрому місту просто блукаю. Іду - а назустріч нікого.. Так, мабуть, триватиме ще довго. Усюди неправда, усюди брехня. На все забити вирішую я. Досить дощу тут у кімнаті. Вже друзями стали примари пихаті. Мов голку у вену, В себе сум я вганяю. Де я і хто я вже забуваю.. *** Краплі дощу на волоссі. Обдурити весь світ мені не вдалося. В душі я маю піщану пустелю. Від смутку вже лізу просто на стелю. І крик уже не допоможе. Навіть в думках промовляю: О Боже! На рожевій кулі в світ інший відлітаю Лиш ти не сумуй. Тебе я не знаю. Чи ніч, чи день зараз Усе дарма.... Про мене говорять: її вже нема. *** Закриваюсь.... Нікого в світ свій більш не пускаю. Дефіцит відчуттів компенсую мовчанням. Весілля не буде, відміняю вінчання. На серці повішу: "Не турбувати" Не намагайся....й стукать не варто... На промені світла я засинаю. Брудний світ цей навік покидаю. Ні, я зараз не плачу. Я просто лечу... Мов птах.. Ось я уже на небесах. *** Крик болю в серці чую Тебе не бачу, та все ж сумую. Свою я вирішила дилему. Тебе не кохала, нема більш проблеми. У іншому світі зараз живу я. Там днюю, там і ночую. Знайшла людину, не актора. Не хочу більше я повтору. Тепер я вірю: правда є.. Та від природи то не твоє.. Театр вже увесь скінчився. У вимірі іншому ти залишився. *** Так важко тепер прокидатись. Розуміти - тебе вже нема. Так хочу постійно помилятись. Просто не вірю, що все дарма. Так раптово ти пішов. Лишивши одну вдома Я мрію, щоб мене знайшов. Розвіяв вічну втому... Що шепочуть тобі хмари? Що бачиш з висоти? Поруч мене лиш примари... А я надіюсь, що то ти... На очах тебе не стало, На очах я втратила тебе. Так часу дано було мало. У вітринах не бачу вже себе. Камінням душу закидали, Засипали брудом гірким... Що підеш так рано, не знала.. Для мене ти будеш єдиним таким. *** Так пафосно звучить: "Виходь з цієї ями!" У серці молотом стучить Біль надірваної рани.. Коли буде вчора, коли було завтра. Рахунок дням я втрачаю. Пуста та любов, що нічого не варта. Куди діти думки просто не знаю... Так пафосно звучить: "Розплющ просто очі!" По голові молотом стучить Твій крик посеред ночі. Зім'яли мою душу, Як брудний шмат паперу.. З місця не зрушу, Вже в іншій я сфері... *** Дістаю ключі, двері відчиняю. Тиша мертва мене зустрічає. За вікном зима дощем плаче. В цьому житті нічого не значу. Уже ніч і я засинаю... Сплю, мов у кому впадаю. Завтра ще один день буденності моєї Нікуди не дітись від кари своєї.... Ножем по виску лінію провожу. Шалені думки заспокоїть не можу. Ще один день тупого цинізму. Не в змозі втекти від твого егоїзму. Тебе винесла разом із сміттям, Та ще залишилось тупе почуття... В собі його щодня вбиваю, Самотньо у ліжку я засинаю. *** Прокинулась від твого поцілунку. Не чекала від життя такого дарунку. Обличчя твого не запам'ятала, Просто тебе я ніколи не знала. Так тепло і ніжно мене обіймав. Про нас у ту мить ніхто ще не знав. Тихо й спокійно у серці так стало. Як жаль, що тебе ніколи не знала. Цілий день ходила, посміхалась. В піднесенні на зустріч збиралась. Від себе самої того не чекала. Чому тебе я ніколи не знала? Поглядом своїм покликав мої очі. Тепер не спатиму півночі. Тепер щодня чуда чекаю. На жаль, тебе ще я не знаю... *** Так серце радіє від дитячого сміху. Від співу природи отримую втіху. Своїм подихом мене розбуди, До храму душі тихо ввійди... Не злякають нас хмари ті дикі, Адже разом ми будемо навіки. Домівкою нам стане небесна фортеця. Скоріше мене притисни до серця. Заснемо у морі білих пелюстків... Все буде так, як кожен з нас того хотів Вибач, що довго так шукаєш. Ти десь є, та мене не знаєш. В полоні рук твоїх хочу прокидатись Так щиро від щастя тобі усміхатись Не хочу того брехливого життя, Яким до цього часу жила душа моя. Прийди, переверни мій світ! Розтане в серці недовіри лід. Приходь!!Тебе я так чекаю.. Я ось тут, та тебе ще не знаю... *** На схилі неможливих мрій Ти засинаєш десь не мій. Теплом своїм зігріє інша. За неї я, напевно, гірша. Думок шалених шквал повіє, мелодія Дика тебе десь укриє. Спи міцно, милий, відпочивай. Поринь у теплий тихий рай. Ледь відчутно на руку свою покладу. Щілину смертельну у серці знайду. ЇЇ зцілити лиш ти тепер можеш. Щоночі думки мої ти множиш. Із серця вичавить любов, У жилах розпалити кров, І йти вперед сміливо - Так просто все це неможливо.. *** Той постріл здійснено чітко. Тепер не схибив, я не хотіла.... Покладеш на свіжу землю квітку. Обрізав мотузку - я полетіла... У спину криком убиваєш. Слова як кулі полетіли. Так грубо душу пробиваєш. Від болю плакати не сміла. Ненависть стисни у кулак. Всю лють на мене ти спрямуй. Твої слова: Так я ж Дурак! Хоч поглядом вбий - мене зруйнуй. Постійно до життя хтось повертає. Виривають мене із небуття. І дивні речі промовляють. Залиште, все одно піду з життя. *** Напрочуд гарні ті слова, Що мовиш ти у дні сумління. Для тебе я вже не нова, Стою, окутана у проміння. Очами світ свій передам, Руками ти у свій захопиш. Душу й серце тоді віддам. Я знаю: гірше ти не зробиш. Туманна повінь смуток змиє, Пахучих квітів шквал летить. Від спокою тихого просто я млію. Кричиш ти шалено: спинися ця мить. В полоні цьому хоч вік живи. Лиш поруч будь і більш нікого. Я дякую небу, що знайшовся ти. Прокидатись пора, та я не хочу цього... *** На крилах кров... Той постріл був останнім. Так!Обпеклася знов. Твоя спина - твоє прощання. Я не побачу більше неба чар, Земля навіки полонила. Серед чудовиськ та примар Тебе самотньо загубила. По підвіконню дощ ритм свій набиває. Тече вода - її не повернеш. Чого в житті я прагну вже не знаю. В небесній хвилі мене ти не знайдеш. Лети собі!Тебе вже не тримаю. Твоє життя над кілометрами землі. Півсерця я від себе відриваю, В долонях воно тепер уже твоїх. *** Принцип поставлю як огорожу. Можливо цим собі допоможу. Руки зв'яжу ланцюгом тим залізним І погляд на світ відтепер буде злісним. Заходжу в бляшанку із п'яти вагонів. Патріотичний свій сум лишу на пероні. Із зграєю примар порину в тунелі. Немає там стін, немає там стелі. На руїну перетвориться внутрішній храм. Я викину сміття і весь брудний хлам. В лікарні завтра вже ніхто не допоможе. Лиш стьоб та знущання там усі множать. Чорні хрести відтепер на руках. Черствіє душа, що зазнала той крах Тепер уперед, ворогам життя не дати. Навіки тепер ця злість проклята. Ангел чорний мені долоню протягає В довіру поступово до нього впадаю. У хвилях турбот безнадійно тону. Я надто втомилась - лягаю в труну. *** Свій розум гублячи, кричу. Думками шлях свій освічу. Позаду нікого - йди лиш вперед Повз дорогих кліток, золотих карет. У смітник - усі ці обіцянки. Наповни брудом святі склянки. Дозволь ножем тривогу розколоти Усьому світу заявити: Проти!!! Живе живих же убиває. В очах повільно жар згасає. Навіщо так незграбно ти раняєш - Душу з порцеляни діями ламаєш. Земля охоче дар оцей приймає, Руками сирими міцно обіймає. Цей світ мене вже поховав, Ти слів прощальних так й не підібрав. |
