По той бік дроту

Дивлюся в монітор і бачу, як маленькі бітики, танцюючи, зливаються в знайоме обличчя друга. Він так далеко... на відстані витягнутої руки. Не простягатиму її, не робитиму його ближчим (відбитки пальців на моніторі мені ні до чого). Та й яка різниця, далеко чи близько. Все одно він мене розуміє... Ну може не з пів слова, але розуміє...

У колонках дзвенить щось буддійсько-заспокійливе, замість звичної бас-гітари та ударних... І я точно знаю, що десь там на іншому кінці кабелю лунають саме вони. Це немає значення. Він і це зрозуміє, якщо захоче...

І коли мені буде сумно, він бовкне якусь дурницю. Бо знає, що я сміятимусь і говоритиму такі ж дурниці... І тоді ми довго сміятимемося разом. По різні боки монітору...

Ми зовсім різні, але такі схожі... Як діти, веселі і блакитноокі... У мене не блакитні очі. Ну той що? Все одно я його розумію. Ну може не з пів слова, але...

І коли ми набриднемо один одному, і дружба якось випадково згасне, це теж буде цілком зрозуміло. Нам обом. Бо ми дуже схожі, але ж такі різні...