Наркомани
(есе)

Всі люди - наркомани. До всього звикають, від усього залежать. Звикають до кави на сніданок чи серветок в клітинку. Залежать від роботи і обставин. І від погоди. І від інших людей…

Познайомишся з людиною, звикнеш до неї. До її жартів і дивних звичок. А вона візьме та й зникне. Зникне з твого життя. Невідомо де. І ти нудишся і хвилюєшся. І сумуєш. І хочеш чути і бачити свою "звичку" поряд. А її немає.

Тоді знов починаєш звикати. Звикати до існування без неї… Звикати, що так, як вона, жартувати ніхто не вміє. Звикати до мовчання і тиші…

Але щойно забудеш, щойно перебореш свою залежність - почуєш поруч її голос. Її жарти і зовсім дивне питання: "Де тебе носило стільки часу?"… Ось він - рецидив. Боротьба з собою програна. Сили волі немає. Знов залежиш…

Виявляється, я теж наркоманка…