Сповідь земного янгола

Іду поміж людей, всміхаюся. Сама не знаю чому... Вони мене бачать, але не знають, що я можу відчувати їхню біль і їхню радість. Я - частинка їхніх душ, світлий промінь віри. Я серед них, але водночас зовсім далеко. І досі не можу збагнути: "Хто я тепер?" Хочу внести частинку добра навіть тим, хто мене ненавидить, принижує і руйнує. Дехто з них вірить в мене, а хтось ігнорує. Інші насміхаються. Але від цього я не зникну нікуди. Мене до них відправило Світло, і світ в моїх очах тане в ньому.Як приємно чути пташиний спів, неначе вперше... Моє тіло? Ех, це лише оболонка... Для людей, бо вони не вірять зазвичай в духів. Думаєш, Боже, вони б повірили в земних янголів? Якби я їм сказала, вони б тупо розсміялися в очі. Для них це містика, але вони не знають, що самі можуть створити рай на землі... Я - лише їхній дороговказ... Подивлюся наліво - бачу їхні серця, направо - маски, за якими вони ховають свою душу. Але я відчуваю істину чистим серцем! Я хочу пронести до їхнього розуміння ту частинку правди, що рятує від глибокої безодні відчаю, з якої немає вороття. Однак вони, як завжди не чують мене. Господи, вони ніколи нас не чують, тому нам так важко... Ця місія важка, бо світ стає жорстокішим. Вже не так як колись. Кожен тепер живе тільки для себе. А я хочу, щоб вони скуштували кусочок істини любові, може хоч тоді врятуються від поглинаючої темряви. Боже, я благаю Тебе, врятуй їх! Адже вони падають. Я намагаюся утримати їх прощенням, але моя сила для них мізерна. Виходячи з їхнього зла, я безсильна. Від такого життя навіть крила темніють... Мої, наприклад, почорніли. Але що крила? Серце очистилося. Знаєш, у серці зараз так прозоро, і сонце сяє... Дивлюся на них, і від того болю хочу попросити, щоб ти забрав мене назад. Але нагадую собі, що я сильна і що я тут для того, щоб допомогти їм, адже небо таке блакитне. Тому мовчки котиться моя сльоза місячної ночі, рахуючи зорі (вони не одинокі) і я вирішую залишитися... Вкотре залишитися, щоб долати приниження. Янголів в цьому світі ненавидять, особливо тих, з чорними крильми. А ще, ми хочемо кохати, ми вміємо кохати... І ми дуже любимо плакати під вічним небом, розчиняючись в улюбленій тишині...