Сон в ніч на Різдво

Вона йшла спокійними осінніми алеями, крок за кроком під її ногами стогнало відірване від життя листя, а дерева немов полинули в свою зажуру... Зупинившись біля столітнього дуба, дівчина глянула на небо - крізь його густу сірість пробився промінчик погаслого сонця. "Мабуть це добрий знак",- подумала вона і попрямувала дорогою до річки. Уже почувся знайомий шум ріки, як з неба почали падати додолу краплі дощу. Вона кохала дощ... Одна за одною краплини спершу зросили обличчя, потім Надин одяг прилип до тіла і почав сковувати рухи. Чвалаючи додому, не обминаючи калюжі, в яких відбивалося небо, вона раптом відчула чийсь дотик на своєму тілі... Підвівши погляд і злегка обернувшись, вона побачила незнайомого хлопчину, на вигляд її віку. Від несподіванки вона враз вирвала свою руку з його долоні і відсахнулася... Між ними запанувало мовчання, в якому вони протрималися ще декілька хвилин. За цей час в її голові промайнуло сотні думок, серце калатало і здавалося, що ось-ось так і вирветься з грудей. Небо розколола блискавка і покотився грім - незвична погода як для листопада. Наді здавалося, що вона знає цього хлопчину все своє життя. "Мабуть це від перевтоми," - промовляв голос в її підсвідомості. А інший виспівував: "Це твоя доля! Він твоє життя!" Їй захотілося розірвати цю беззмістовну тишину і вже вона хотіла щось сказати, розкрила рота як почула: " Давай я проведу тебе додому і познайомимося нарешті".

Він розповів, що відчув її присутність серцем... Неначе величезна хвиля накотилася на тіло і він не зчувся, як схопив її за руку. Його дії були вже некерованими.Сама доля зупинила його рукою її задуману ходу... В її переляканих і водночас здивованих очах він прочитав величину кохання. Спершу Надя не вірила, але час їй показав, що Сергій - спорідненість її самої, віддзеркалення її душі. Ніхто ніколи не розумів так її вірші, як він. Він навіть одного разу поклав один із них на музику. З того часу це була їхня пісня. Їхнім місцем стало місце біля ріки, так символічно. Адже саме звідти завернув Надю сірий дощ. "Невже казка? Невже рай на землі?" - думали вони про себе, але думки їх були ідентичні. У їхніх стосунках все було інакше, ніж в інших... Вони ніколи не сперечалися, розуміли один одного з пів слова. Вони - дві частинки розколеного серця, що врешті з'єдналися.

Але хіба задумав Бог ідеальне кохання, без страждань і сліз, без розчарування і втрати? Здавалося, така безглуздість, а змогла сколихнути землю кохання... В черговий раз простір Надиної кімнати розітнув телефонний дзвінок - Сергій.

-Так, ангеле, - підняла трубочку Надя і посміхнулася, рада почути коханий голос.

- Як ти могла?! Я б ніколи не подумав, що ти за моєю спиною можеш спати з ким попало. Ти [censored]!!! А я тебе по справжньому кохав. Ти була першою, кому я наважився відкрити себе, а ти стоптала, чуєш,? ти стоптала моє закохане серце... Хіба тобі не достатньо було просто посміятися наді мною,а ти ще й взялася мене руйнувати?! Я ж тобі вірив... Я завжди вірив краплинам нашого дощу, я думав ти не така, як всі вони...

І почулися тільки короткі гудки... Чому так завжди трапляється, коли люди починають вірити в щось, їх просто руйнують? Доріжки від солених сліз вистилають знову сліди на її щоках. Безмежне кохання тепер залишає на губах лише спогад, болючий, теплий... І та чорна ніжність, що розтинає кинжалом думку цієї одинокої ночі, останній крок, погляд і втрачена мрія. Вона бере до рук телефон, набирає його номер: " Зараз на жаль відсутній зв'язок з вашим абонентом. Зателефонуйте будь-ласка пізніше." І так хочеться в цю мить все розтрощити, щоб все згоріло, щоб тільки зупинилося дихання... Чому не можна повернути час назад, не дозволити жити пустим пліткам? Його ж слова не мають значення. Це лише чиясь тупа вигадка!!! Так хочеться врятуватися від болю, бо він руйнує правду...

Надворі було холодно, в повітрі кружляли перші сніжинки. Надя вибігла з будинку, що мов примара стояв у нічній порожнечі. Вона бігла швидко до його дому, може хоч тоді він вислухає її. Пробігла один двір, другий, ще зовсім недовго... На серці страх, незнання - що ж буде далі? Чи вдастся їй повернути свого янгола?! Вони ж як два крила, що підносили кохання до вічного неба. Невже все зникне, як розвіяна ілюзія?! Ось ще декілька кроків залишилося, сходи, що ведуть на третій поверх до його дверей, дзвінок у двері і його кроки...

-Хто там?

- Це я, доле моя, вислухай, то все неправда! Хтось захотів зруйнувати наше щастя! Не віриш моїм словам, то послухай своє серце. Адже воно тобі ніколи не брехало. Адже воно привело тоді тебе до мене. Відчини двері...

-Ні, йди геть! Не сьогодні... Я хочу самотності...Я хочу послухати шепіт стривоженої думки... Чому так? Чому ми просто не могли бути?...

Сергій почув повільні кроки і підійшов до вікна, щоб поглянути їй вслід. З відчаю, Надя плакала, ревіла і їй були байдужі відзиви схлипування у пустих коридорах... Вона вийшла надвір, зупинилася, вдихнула новий ковток повітря, наче востаннє, посміхнулася і ступила зловіщий крок на дорогу. Вона не бачила нічого попереду, світ закрила пелена сліз... Вона закривала обличчя руками і просто йшла вперед, серце виривалося, а в вухах шуміло... І раптом удар, тіло не слухається... Лише десь в кісточках тремтіння і імпульси. Відкриває очі і бачить його... Він таки прийшов, послухався свого серця...

-Ти знаєш, ким за чей час ти став для мене?... Янголом... Сергій - це сірий янгол, що приніс на своїх крилах справжні почуття, вічне кохання... Але пробач, мій час настав... Вони вже тут... Вони прийшли за мною... Я... кохатиму тебе... завжди...

-Не вмирай! Ти повинна жити для мене... Твоє ім'я - Надія, - це надія на наше щастя, це моя надія жити з тобою у вічності. Ти невід'ємна частинка моєї душі, ти лік мого серця... Невже життя так просто забере тебе у мене, коли я кохаю так сильно?!...Ти пам'ятаєш, кохана, наш дощ?... Пам'ятаєш??? Ті краплини, що стікали нашими тілами... А ті п'янкі поцілунки під спів зірок?... А згадай нашу пісню! Невже ти так просто це все покинеш, без бою?... Не оглядайся зараз навколо, дивися тільки в мої очі... Не пий цей яд смертельний, бо мені немає місця на землі без тебе... Ні, не помирай...

І десь далеко в її свідомості ще встигли пролунати його слова: " Я повернусь за тобою..."

Надя розплющує очі, по скронях біжать сльози... Невже це все був сон, сон в ніч на Різдво?! І хто він, той сірий янгол?...

"Магія Різдвяної ночі... Як часто він вірив у ті сни, в які я приходила? Це тепер єдине місце, де ми можемо зостатися просто самими собою. І не буде більше реальності, лише рай на землі, де цвіте темне кохання, де помах янгольського крила пахне як цвіт змішання троянд з білими ліліями... Я просто так стомилася від реальності... Як земля від тяжіння свого..."