|
-Головна -Вірші -Проза -Бібліотека -Лінки -Гостьова книга -Форум -Про сайт |
![+til*koROCK+ [тільки рок-музика]](http://www.tilkorock.com.ua/images/tilkorock2.png){kind=small}
|
Ми готові до співпраці! Щоб ваші творіння були виставленні у нас на сайті ви повинні їх відіслати на Vovanada@ukr.net із вашими творами і інформацією про вас. |
| Рейтинги і каталоги: |
| |
Silentium:Контакти: Місто: Яремче Ця холодна осінь...Ця холодна осінь... Простори холодного неба, повислого над горами сонця... Відстояна свобода і нестримне бажання втекти за вітром... Яка мелодійна ніч... Беру до рук олівця, образ янгола був начертаний рукою на аркуші. Янгол без обличчя, який зустрічає схід погаслого сонця. Воно мертве без почуттів, мертве там, де в серці переважає біль. Руйнація свідомості, мов розбита скеля котиться в прірву і з гуркотом помирає... І затишшя... Німота, мовчанка, відчуженість. І люди не знають мене... Вони лише бачать тінь, тінь мого кохання при повному місяці... Як бринить сльоза на вранішньому замерзлому вікні, так і очі, їхня глибина... Вона тоне, більше не може казати правди про почуття... Наступає мовчання... Янголи самі обманюють себе, рятуються тишою. Яка ж вона прекрасна! Листи до самоти відсилаю щохвилини, замикаюсь і душа кричить, ридає кровавими слізьми!!! Помирає день... Чому він не розуміє мого мовчання?... Хоча б на 3 хвилинки... Тоді б він більше ніколи не покинув мене! Я відчуваю, що за спиною стоїть тінь, засмучена й принижена, покарана й покинена... Залишена одна, мов свіча в долонях... Мертве літо поклоняється далекому забутті, переходить межу вічності та вкотре цілує мої сни... Не хочу вірити ні очам, ні вухам... Повірю цьому дивному чуттю, що заселяє серце, розтинає його, коле і не покидає... Мабуть єдине, що ще не покидає... А решта? А що, до біса, решта? Самообман чи може ілюзія? Мрія, вималювана бажанням? НІ, я зрештою залишуся на краю, стоятиму на стежині, що розділяє безодню... Залишуся наодинці з власним божевіллям, з безсмертям свого року!!! Прокляття падає на людство - їхня ненаситність та безкровне вбивство! Моральне відчуження врятує обраних, котрі ще знають, що насправді являє собою кохання... Це слово тепер так спаплюжили, стоптали, що аж соромно за тих безнадійних... Думки, слова, що з'являються одне за одним... Уява... Лише там панує ніжність, темна романтика... Моя готика... Від завтра вона знову скрізь! Може хоч це врятує мене від глибокого проникання болю та порожнечі... А вони й так не зрозуміють мене, я примирюся! Вони лише висміють мене та мої почуття, мої думки та бачення світу, якого насправді немає... |
